Українські народні казки

Золото
Народне оповідання Бойківщини

Був собі бідний удовець. Мав троє дітей і мав дуже нездалу хату, не було йому в чім жити. Дали йому стару жидівську хату. Він мав козу, і завів її у тоту хату. Стали діти з ним сваритися:

— Нащо тої кози в хаті?

Та й де ж ту козу прив’язати? Забив цвяха у віконну варцабу і прив’язав її. Коза стала рватися, а він ліг спати. Пробуджується, а коза вже відірвалася і ходить по хаті. Устає він, світить. Приводить козу до того цвяха, де була, би назад її там прив’язати. Глянув, а дошка зірвана, і там повно золота. Вибирає, вибирає, а золото було аж до підлоги.

Думає він: «Що з цим робити, з тим золотом? Де його діти?» Боїться, щоб діти не побачили. Пригадав він, що має поле коло лісу. Виніс він золото на то своє поле і закопав. Там мав яблінку, то закопав його під тою яблінкою.

Приходить додому, наносив глини, насипав там, де золото було, забив і прив’язав козу. Встає рано і каже до сусіди, що жила за стіною:

— Може, би ми що в цім домі знайшли? Може, яке золото? Може, де під порогом?

Почали про то говорити, і то донеслося до міліції. Приходять до нього тоти міліціянти.

— Ти щось тут про золото знаєш. Ти золото знайшов? А він каже:

— Нема в мене ніякого золота. Он на вікні якийсь перстенище лежить. Дивіться, як то золото, то заберіть собі.

Прийшли вони до хати, перестукали, перешукали — нічого не знайшли. Якесь вони мали таке, що прикладе до землі і золото знайде. Але нічого не було. Пішли до тої сусіди і в неї найшли золото під порогом. Ще в одної сусіди найшли золото, замуроване під піччю. І в тої забрали, і в тої забрали.

Підростають у нього діти. Зачали ходити в школу. І недобре діти вчаться. Але кінчає дитина школу, він бере того золота, дав, кому треба, і дитина в інституті. А люде кажуть: «Як це так, дитина не вчилася і в інститут поступила?» Підросла друга дитина, знов поступила в інститут. А потому й третя дитина поступила. І люде говорили: «Як це так?»

Діти вивчилися, а він постарів. І вже треба вмирати. Тоді кличе він дітей, щоб усі троє прийшли, і каже їм так:

— Там і там, на тім городі, закопане золото. Під тою яблінкою. Ідіть то викопліть і всі однакову пайку маєте собі взяти. А частину маєте лишити і гарний мені пам’ятник поставити.

А діти до него:

— Ми, тату, виділи, що ви щось маєте.

— Якби я був вам розказав, що я то знайшов, то ви би були мене давно видали.

І помер батько. Це було в Сколім.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Сопіт, Сколівського району, Львівської області
19 грудня 1990 року
Оповідач: Від Насті Дмитрівни Колосовської (1921)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.