Українські народні казки

Кавунівка

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Село наше, Ташлик, велике. Вулиць багато, кожна має по дві назви: одна, як кажуть,

державна, друга — народна.

— Олю, дитино, де ти так довго бігала?

— Бабусю! Я гуляла на Кавунівці.

— А ти відаєш, чого так кличуть цю вулицю?

— Ні! Розкажіть — знатиму.

— Колись-то там, де нинче ця вулиця, було все поле.. .поле. Та таке, що не грунт, а самий пісок. Видать, дуже давно там річка була та пішла під землю, зосталось тіко джерело, котре є й нинче.

Так от ніщо не родило на тому полі. А тоді хтось дометикував посадить там баштан. І був толк. Кавуни вродили, лежали , як поросята. Так і прилипла до того місця назва

Кавунівка, а згодом і до вулиці.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

13. Кавунівка. Записано від Скорик Антоніни Степанівни (1914) Ткаченко Ольгою Петрівною у 2008 році.

Легенди та розповіді записані від Скорик Антоніни Степанівни (1914), жительки села Ташлик Смілянського району Черкаської області, освіта три класи й два коридори, колишня колгоспниця (ланкова). (Таку інформацію про розповідачку дала вчителька школи № 7 в Смілі Ткаченко Ольга Петрівна, особа, не позбавлена гумору. Упорядник вирішив і всі розповіді, і супровідний напис пані Ткаченко зоставити в первозданному вигляді, без жодної правки. І в такій послідовності, як воно було подане. Одні розповіді можна вважати легендами, інші — оповідками. Але вирішено не класифікувати, а подати в такій послідовності, в якій подала розповідачка).