Українські народні казки

Катеринина калина

Народне оповідання Полтавщини

Голод 1933 року. Прийшов він і на іскрівську землю. Страшним стало село: ні пташки не співають, ні собаки не гавкають. Все, що могли, половили і поїли, а те, що залишилось, втекло в ліс. Люди вмирали, і малі, і дорослі.

Жила в селі дівчина Катерина, красива, лагідна. Чекала на своє кохання, на своє щастя. Але замість цього прийшов жах голоду і смерть. Катерина розуміла, що помирає і просила матір, щоб на її могилі посадили кущ калини. Катю поховали біля хати в садку (так тоді було). Невдовзі померли і всі рідні Катерини, тож нікому було виконати її заповітне бажання.

Минуло небагато часу, змінилися на подвір’ї хазяї. Одного разу господині приснилася дівчина, що просила посадити кущ калини на її могилі. Навіть місце у сні вказала. І посадила господиня калину.

Вже давно немає того подвір’я, але кожної весни, як згадка про ті події, буяє білим цвітом калиновий кущ.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

18. Катеринина калина. Записано в Іскрівці Чутівського району від Виноградової Тетяни Федорівни (1925) 2008 року.