Українські народні казки

Кожушник

Народне оповідання Поділля

Давно це діялося. До самчиківського пана приїхав сусідній пан із візником і восьмирічним хлопчиком. У самчиківського пана був дуже гарний хорт. Коли сусід-панич глянув на нього, серце забилося бажанням його мати. Сам пан був не скупим на собак і дав пса. А сусідній пан взамін йому літнього хлопчика. Той виростав при панському дворі, часто голодував, мерз.

Коли Федору виповнилось 18 літ, він одружився. У родині народилося двоє хлопчиків. Один із них помер, а другий, Федір, залишився. Батьки раптово повмирали, а хлопчик залишився сиротою. Пан оддав його в учні у сусідське село до кожухаря.

Три роки бідував хлопець в учнях. Ніколи за цей час хазяї не посадили його за стіл. Самі їли коло столу, а він сидів на ослінчику біля порогу. Що оставалося з хазяйського столу, скидали йому у миску. Їв він те і думав, що коли сам стане кожушником, буде мати учня, ніколи не садитиме його в порозі.

Йшов час, хлопець навчився шити кожухи, вернувся в село, а жити немає де. Найняв він комору в одній сім’ї, привів дружину Ольгу, яку кликали в селі Оляною. Він привчив її до шиття кожухів. Зима, холод. Село спало. Тільки в комірчині блимав вогник великої лампи.

Дорогою на Остропіль їхала панна додому. Розбушувалася хурделиця. Минаючи Самчики, погонич збився з дороги. Коні потопали в снігу, не хотіли везти сани. Погонич бив їх батогом і заставляв їхати. Раптом коні заіржали, стали дубала і зупинилися. Поглянув погонич і завмер. Коні зупинилися над річкою Случ на високій скалі. Ще крок і злетіли б на замерзлу річку.

Пані промерзла, не гріла її одежа, не додавали тепла і рябчуни на ногах. Страх заліз їй у душу.

— Що будемо робити? Вези мене у село, — звеліла пані.

Раптом погонич розгледів вогник, що блимав крізь хурделицю. Він розвернув коней, ведучи їх за віжки, пішов на той вогник.

Цей вогник блимав у вікні Федора-кожухаря. Стук у віконце комірчини сполошив молоду пару. У комірчину ввели панну. Чим мали, тим відпоювали замерзлу пані, обігрівали недошитими кожухами. Панна віддячила кожухареві, дала йому грошей чимало.

Він з того часу розбагатів. Поставив хату, мав 16 учнів-шевців, 200 бджолиних уліїв. Кожухи, які шив Федір, славилися своєю вичинкою, доладним шиттям, вишивками. Їх знали і купували навіть у Любарі.

Далекі родичі Федора живуть сьогодні в Самчиках.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

9. Кожушник. Записано Вітюк С. М. в Самчиках Старокостянтинівського району від Левкун Марії Дмитрівни (1922) 2008 року.