Українські народні казки

Колгосп

Народне оповідання Поділля

Було спочатку в селі три колгоспи. Пізніше залишився один. В колгоспі були свиноферма, конюшня, корівники, курник, пасіка, городня бригада, 300 штук овець, баштан, ремонтна бригада. Ставки були зариблені. Риби вистачало і колгоспові і людям. Наскільки просто і дешево зарибляли ставки наші діди. Залишали в кожному ставку 8-10 маток і коропів і малька хватало на весь став. Зими в той час були морозні, суворі. Снігу було багато, місцями, в ярах, він лежав до середини червня. Лід на ставку досягав товщини 1 метр. Його різали пилкою і возили на колгосп, накривали соломою, і одержували, так звану, льодовню, бо холодильників у той час не було.

Всякі були голови колгоспу. Їх було не так багато, яких я пам’ятаю. Колгосп тоді був золотим дном, з якого можна було брати що хоч і скільки хоч. «Сопротивление бесполезно», партія сказала, то так і буде. Але як важко і за безцінь працювали люди. Пам’ятаю як сільські жінки пололи літом три гектара буряків. Бувало так жарко, що трава не ворухнеться в полі, а полоти то треба. Потім повірити, а ще копати пліснею (така вузенька лопата), чистити вручну і грузити радюжкою або дрелями на солдатські машини з високими бортами. Це була не робота, а гірше каторги.

Коли головою колгоспу був Кравченко, то колгосп відбудовувався після війни і був одним із звичайних, яких в районі було багато. Коли ж прийшов Білик, то став думати, як збільшити прибуток. Він був з характером і якимись новим мисленням, дуже любив дисципліну. Став будувати хороші греблі на ставках, які раніше розмивала повінь. Посадив ліс, садки, побудував клуб, короварні, свинарники склади, курник, хотів перенести лікарню з Первомайська .Посадили клубнику, смородину.

Печатки колгоспної Білик нікому не доручав. Колгосп став мільйонером. Він уже твердо стояв на ногах. Вже навіть забивались кілочки для двоповерхової школи навпроти клубу.

Але не тут то було. Тоді в колгосп присилали солдатів возити буряки. А з ними приїхав начальник політвідділу, який захотів трохи подоїти колгосп для начальства і свининкою, мукою, яйцями. Але Білик був дуже скупий на колгоспне добро. Слово за слово, пішла перепалка, і той начальник політвідділу сказав:

— Ну ти мене ще пригадаєш!

Потім він написав, що в колгоспі солдат погано годували, ще прибрехав, що хотів. І видно у нього в Москві були добрі знайомі, так звана «криша», бо через деякий час прийшов лист і Білик за 24 години був звільнений і змушений залишити село. На його місце прислали нового голову, в якого була своя політика і своя «криша». За два чи три роки з колгоспу-мільйонера не залишилось нічого, а лише мільйон боргу.

Керував новий голова оригінально. В коморі колгоспу стояв алюмінієвий бідон з наклеєним черепом і костями, тобто отрута. От приходить голова вранці, зайде спочатку в комору, з бідона з наклейкою зачерпне кружку, вип’є, а тоді давай «керувати». Порозганяє людей матюками. Дивиться — немає нікого, тільки виглядає з-за будівлі дехто.

А голова знов іде в комірчину, зачерпне кружку з бідона з черепом (це, щоб ніхто крім нього не знав, що там самогон ) і йде відпочивати.

І так йому добре працювалось, що не переживав ні за що: ні за господарство, ні за печать. Бо «криша» в районі була хороша. Недарма в народі говорили, по чому можна впізнати голову колгоспу. По червоній морді, великому череві і засмальцьованій ширінці.

Та голова стояв на ногах крепко. Але ніхто не міг чекати такого повороту подій. У долю втрутилась дружина, бо була трохи ревнива. От прийшов голова трохи «навеселе» додому, а жінка йому в приказному порядку:

— Партбілет на стіл!

На стіл, так на стіл. Вийняв партійний квиток, а жінка взяла та й порвала його. А в той час порвати партквиток означало кінець кар’єри. Невдовзі заливанщинський колгосп був приєднаний до Черепашинець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

12. Колгосп. Записано в с. Заливанщина Калинівського району від Галацюк Ніни Гаврилівни (1938) 2009 року.