Куфайка
Народне оповідання Кіровоградщини

Ця історія сталася в сусідньому колгоспі ім. Джержинського. Голова Редько Микола Тимофійович відрядив в саму столицю механіка за запчастинами.

Раніше цей механік працював звичайним колгоспним шофером. А це Панченко Володимир, жвавий чоловік. Перед поїздкою захвилювався, як це з такими панами говорити. Ну що ж, їхати, так їхати! Одягає свою звичайну куфайку, хоч мав і пристойнішу одежину.

— Це щоб простіше було до міністерства попасти, — каже.

Добився, куди йому треба. А там всі в чорних костюмах, білих сорочках. Куди йому в куфайці до них. Дивляться, чудуються, що за один. А він себе таким нещасним виставив:

— Товаришу міністре, оце ж нема кого, та мене прислали, Дуньчиного Володьку. Сказав голова, щоб я не приїздив без запчастин. А в мене ж діти малі дома, аж шестеро.

Вислухав його міністр та й оформив документи на запчастини. А тоді їх дістати було дуже сутужно. І у тому, що він дістав таки запчастини, була заслуга куфайки.