Українські народні казки

Кінець панування турків
Народне оповідання Буковини

Мій прадід, мої мами дід, у турка вівці пас. Того турка прозивали Варґатий. А бабка діти відбирала в турків, баба була. (виконувала обов’язки акушерки при пологах)

У Хотині в крепости били в барабани. Прадід Василь викликав з хати турка.

— Пане, пане, чуєте?

Турок вийшов, послухав і каже:

— Вже ми будем іти, бо наші вашим вже ключі від крепости передали. Як виходили турки, то дуже знущалися, вагітним жінкам животи розпорювали кинжалами.

Як турки виходили відци, то моєму прадіду Василю було штирнадцять років. А його син, дід мій, жив 115 років. Він все це і розповідав.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Ленківці, Кельменецького району, Чернівецької області
9 серпня 1983 року
Оповідач: від Люби Іванівни Дворської (1911 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.