☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Мій рідний край
Народне оповідання Чернігівщини

Я народилася на околиці селища Сосниця. Ця околиця раніше була самостійним селом, яке мало сільську раду, клуб, магазин і навіть пожежну охорону. Село розташоване на берегах річки В’юнки, яка біжить через ліси і луки, викривлюючись, мов в’юн. Впадає вона в зачаровану Десну, оспівану нашим видатним земляком Олександром Довженком. Річка мала багато поворотів і вигинів, завдяки чому утворилися природні запливи, на яких робили греблі і будували водяні млини. Загалом на річці було дванадцять млинів, два з яких працювали як круподерні, що виготовляли різні крупи. Саме завдяки цій річці і було назване село В’юнище. Але є ще й друга версія назви села. Навкруги села є багато великих і малих озер та боліт. В них водилося багато великих і малих в’юнів, і тому село отримало назву В’юнище.

Мені пощастило народитися в такому чудовому селі, але нашу сім’ю спіткало лихо. Через це невдовзі ми переїхали в інше село, яке розміщене за п’ять кілометрів від Сосниці. Сучасна назва цього села — Ганнівка. Раніше воно називалося Веселе. За давньою легендою назву селу дала цариця Катерина II.

В давні часи в селі був водяний млин, а поблизу була корчма. До млина приїздило багато людей з навколишніх сіл. Завжди до нього були черги і люди чекали по декілька діб. А тому відвідували корчму, в якій майже щовечора лунали пісні. Через село пролягав поштовий шлях. Одного разу цим шляхом проїздила цариця Катерина, яка їхала до Новгород-Сіверського через повітове містечко Сосницю. Це було надвечір і в селі лунали пісні. Почувши їх, вона вимовила:

— Ого, яке село веселе!

Так і закріпилася за цим селом назва Веселе.

Тепер мені доводиться ходити до школи із Ганнівки в Сосницю. Адже в цім селі немає навіть початкової школи. А раніше це село було заможним. Тут була початкова школа, магазин, клуб, за селом свиноферма, на якій працювали люди. А тепер село відмирає, залишились тут одні пенсіонери.

Кожного дня мені доводиться їздити через приватне сільськогосподарське підприємство імені О.П.Довженка. По один бік дороги знаходиться ферма і душова, а по інший — їдальня для робітників, тракторна бригада і механізована ланка. Далі мій шлях пролягає через сад, посаджений на річницю з дня народження О.П.Довженка. У ньому працював мій дід Іван Логвинович. Він був дуже доброю людиною. Кожного дня пригощав дітей, які йшли до школи, смачними соковитими яблуками та грушами. Тепер сад понівечений, але раніше він був дуже гарним. У ньому росло багато овочів та фруктів, зокрема полуниці, малини, помідори, огірки та інше.

Ще далі дорога проходить повз обеліск, збудований у пам’ять про загиблих в роки Великої Вітчизняної війни. Я часто кладу квіти до підніжжя цього меморіалу, адже і мої родичі загинули на війні. Далі я з’їжджаю з гори і в’їжджаю в Сосницю. Такий у мене цікавий шлях з дому до школи.

Сосниця дуже гарна. Про неї складено багато пісень, легенд, віршів. А названий цей край Сосницею через велику кількість сосен, що ростуть на її території.

Мій рідний край! Моя земля!

Люблю тебе душею я своєю,

Краса, історія й любов твоя

У серці згадкою залишаться моєю.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

1. Мій рідний край. Записано в Сосниці Сосницького району від Макаренка Петра Івановича (1936) 2008 року.