Українські народні казки

На Івана Купала
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Росте над річкою кущ калини та верби. Старі люди розповідають, що то не просто дерева, а сліди нещасливого кохання. Жили дві подруги, вони так дружили, що повіряли всі свої дівочі таємниці. Настя незабаром мала вийти заміж за Івана і ділилася цією радістю з Галею.

І от на Івана Купала пішли дівчата пускати вінки на воду. Адже кожна дівчина хотіла узнати свою долю. Опустила і Настя свій вінок на воду. Всі вінки попливли в різні сторони, а її вінок залишився на місці і закрутився. Навколо стали говорити, що це погана прикмета, не буде долі в цієї дівчини. Настя не вірила, а все шукала очима свого Степана. А його ніде не було. Вже і через багаття почали стрибати, а його все нема. Тоді вона пішла шукати свого коханого. А коли побачила, то серце ледь не зупинилося. Стояла її найкраща подруга з її Степаном та ще й обнімала його.

Розбіглася Настя і стрибнула у воду, тільки хвилі розійшлися навколо. Недовго і Степан прожив. Не давала йому спокою невинна смерть дівчини та і любив він Настю. Знайшла спокій його душа на дні того ж самого ставка. А на місці цієї трагедії виросли дерева, які весь час нагадують про нещасливе кохання та зраду.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
28. На Івана Купана. Записано в селі Матусів Шполянського району 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.