Наречена

Народне оповідання Поділля

Жила в одному селі дівчина. Розумна, гарна та роботяща. Ні тобі годинки не присяде. То в хаті порається, то на городі допомагає, то вже в полі з серпом в руках. Кругом вона встигала: і шила і пряла, і в господі все обробляла. Одним словом золото не дитина. Відрада та втіха для батьків.

Ось уже час прийшов їй до вінця йти. Не хоче вона покидати батьківської хати, плаче аж відхлипує. Та нікуди не дінешся, кожній дівчині треба заміж вийти. Настала і Олесена субота. Надумали батьки гарне весілля для доньки зробити. Як не як, одна дитина. У матері сльози на очах — коровайниці коровай печуть, гарних пісень співають:

Наша піч регоче,
Короваю хоче.
А челюсти усміхаються,
Короваю дожидаються.
Короваю мій розмаю
Чим я тебе уквітчаю
У рожеві квітки,
Щоб любились дітки.

Співають жінки, плаче наречена та її мати, батько свариться, а у самого важко та тяжко на душі. Ну що ж його робити, коли життя таке, треба дитину у чужі руки віддати.

Субота, треба йти просити на весілля. Зібралися дружечки заспівали пісеньки:

Розступіться вороги з дороги,
Не переходьте дороги.
Нехай переходе мати моя,
Щоб була