☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Настя-майстриня
Демонологічна розповідь Полтавщини

Було це давно-давно, коли ще люди молилися багатьом богам. Одного разу на Івана-Купала пускали дівчата вінки із свічками і примовляли:

Пливи, пливи, віночку.

До чужого бережечку

До милого на крильце.

До матусі на перильце.

І була серед них одна дівчина особлива, Настуня. Плела вона такі гарні вінки, яких люди ще не бачили, та й сама вона була нівроку. Запалила свічку, поставила на вінок і пустила його по воді. Довго-довго дівчина дивилася йому вслід. Побачили той вінок русалки та й собі такого захотіли. Попливли вони вгору по Сулі до берега, де горіло вогнище. Там синьоокі і побачили Настю та й загукали:

— Сестрице Насте, прийди до нас, ми тобі щось покажемо та про безсмертя розкажемо.

Спокусилася дівчина безсмертям та й пішла до русалок.

— Іди, іди, до нас! — гукали вони.

Дівчина зайшла у воду, а русалки узяли її під руки і потягли на дно. Та не подумали вони, що люди не можуть жити під водою. Так і не стало Насті-майстрині.

Та, кажуть, що дух її і досі ходить по березі Сули, а тіло її лежить там, де темні, чорні води. А хто побачить дух її, той падає мертвим. Бували такі, яким удавалося утекти, та не довго їм судилося жити, топилися вони, коли запливали на чорну воду. А виною всьому цьому русалки.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

1. Настя-майстриня. Записано в Мацківцях Лубенського району від Кольвашенко Ганни Михайлівни 2008 року.