Ніч на річці

Народне оповідання Кіровоградщини

Це було давно. Наша річечка Сухий Омельничок була ще великою річкою. Попід берегом річки були зарості очерету та рогозу. Верби гнули своє віття, полощучи його у воді. Риба плескалася, виблискуючи своїми спинками на сонці. А ввечері жаби заводили свій хоровий спів, і хороводи починали водити... русалки. Річка оживала. Починалося нічне життя.

Тільки сонечко спустилося за обрій і сумерки почали накривати землю, як з глибин річки почали випливати тендітні довгокосі русалки. Вони були одягнені в довгі білі сорочки, які під місячним світлом відбивали блакитним сяйвом. Рух їх був безшумний, тому і з’являлися вони як привиди. Русалки то плавали, то ходили по поверхні води, то сідали біля берега на мілині і розчісували своє зелене волосся. Потім, як по команді, піднімалися і починали танцювати. Рухи в них були плавні, вишукані. Потім русалки вплітали гілочки верби у своє волосся, починали плести вінки із водяних лілій та інших водяних квітів. За цією роботою їх заставав схід сонця. Русалоньки зникали так безшумно, як і з’являлися. А на річці залишалися недоплетені вінки, які пливли вниз по річці за течією.

Мало людей бачили це дійство, люди боялися вночі ходити до річки. Говорять, що русалки не люблять, коли за ними спостерігають. А сміливців, які заходили після заходу сонця у воду, затягували на глибину і лоскотали доти, поки ті не йшли під воду мертвими.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

1. Ніч на річці. Записано в с. Попівка Онуфріївського району від Овчаренко Віри Іванівни (1920) 2010 року.