Українські народні казки

ОУН і УПА в Липовиці
Народне оповідання Бойківщини

Підпільна організація ОУН була в нашому селі ще з 1938 року. Очолював її Михайлів Василь, який був родом з Ріпного, були Кокіль Михайло Васильович і Савчин Ілля Дмитрович. У 20-ім році Євген Коновалець переходив через наше село, як відступав з України. Він тікав у Чехословаччину, а від нас до чехословацького кордону було 35 кілометрів. Перепровадив Коновальця на призначене місце в Чехословаччину наш чоловік Михайлишин Микола Петрович, по-вуличному Сивий. Коновалець передав через Сивого до Львова записку своїй матері й дружині, і Сивий відвіз їм ту записку. Вони йому дуже дякували і дали 50 польських марок.

У 43-ім році, вже при німцях, у нас організувалася сотня УПА «Трембіта». Утворилася вона зі студентів і університетських викладачів. А в 44-ім році на хуторі Мечищів був і Шухевич. Тут переходили курені й сотні: сотня Гамалії, сотня Журавля (і всі вони звалися «журавлі»), сотня Веселого, сотня Ґонти, курінь Різуна і курінь Рена. Ренови було десь 50 років. Я говорив з Реном, як оце з вами. Зайшли ми на одну полонину в лісі, на горі Сегеліс Перегінський. Я був тоді в него за провідника, перевів його курінь через Сегеліс. Як ми туди прийшли з куренем, був уже захід сонця. Повстанці розложили там огні. Заходило сонце, і видно було туди, як Осмолода, якийсь дим.

Покликав мене Рен іт’собі і каже:

— Що то там за такий дим? Хто там може бути? А я йому:

— Там можуть бути пограничники-енкаведисти.

Він крикнув на сотенних потушити вогні і «всі до лісу!» й тоді з ними переночував, а рано сказав мені:

— Ти свобідний.

— Я й пішов.

В курені Рена було коло 100 коней, і вони несли на собі розкладні гарматки.

Потому я ще перебув дома місяць і пішов у сотню УПА. Це була сотня Грабенка, а курінь Летуна. Прийшов із сотні чотовий і забрав нас 40 чоловік. Там нас місяць вишколювали. Вчили воєнної дисципліни, ознайомлювали зі зброєю. І пішли ми в рейд. Були ми у Хотині. А потом повернули відти до Порогів і Зеленої. Там таборували довго. У 45-ім році прийшли ми в Рожнятівський район і таборували коло села Підсуки. Відти вийшли в Ясеновець, там пообідали, а о третій годині після обіду на нас напала дивізія, яку називали «Червона Мітла». Нас упало там 30 хлопців; зі сторони енкаведистів теж були втрати, але мені невідомо, які. Четверо з нас відірвалися від сотні і в селі Спас попали в засідку. Один був убитий, а мені тільки прострілило полу.

Ми перейшли в гори, і там я заболів — пролежав у бункері більш як чотири неділі. Лікар сказав, що я хворий, і мене нікуди не брали, тільки казали, щоб я не віддавався большевикам у руки.

Потому куреням наказали розійтися по групах. А тут вийшов приказ, аби йти з повинною. Прийшов у село провідник і дозволив нам іти з повинною, а зброю перед тим забрали. І нас 40 чоловік пішли у воєнкомат з повинною. Це було в грудні 1945 року. Прийшов майор і забрав нас на лісорозробки. Там я працював три роки.

А в хаті в мене розмістили воєнний гарнізон, і був він у мене місяці. Як воєнний гарнізон забирався, організували «істребітєльний батальйон» із сільських — 35 чоловік. І ті «істребітелі» були в моїй хаті. Уночі в 46-ім році, з першого на друге серпня, повстанці напали на тих «істребітєлів», розбили і розігнали їх. «Істребітєлі» повтікали, а повстанці запалили мою хату і всі господарські будови, і все згоріло.

А мене трохи побили, бо я хотів не дати, аби палили. І тото мені помогло, що мене побили, бо мене не вивезли в Сибір. Влада дала мені безплатно матеріал побудувати нову хату і всі господарські будови. Тоді згоріло 8 хат, і всім тим, чиї хати згоріли, дали матеріал.

А повстанці в нас були до 52-го року. То вже були тільки члени СБ. Керівника їх, Ґонту, вбили у 1952 році в бункері на Чуті. Довго держалася повстанська організація, цілих десять років.

І хоч мені й хату спалили, а районні чиновники не раз казали «Ти — бандіт».

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Липовиці, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
25 липня 1994 року
Оповідач: від М.М.Лютака (1918 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.