Оленчин дубочок

Народне оповідання Кіровоградщини

Жила в одному селі молода жінка з маленькою донечкою. Важко їй було, бо господарство тримала велике, щоб хоч якось прожити. Та й Оленка маленька, все на руки до мами проситься. А мамі все ніколи. От вона і придумувала для доньки іграшки. А донечці вони, куплені іграшки, чомусь не подобались. Вона любила все живе. То з собачкою бавиться, то з кішкою. А то годинами в квітнику сидить. Квітки розглядає, нюхає, придивляється, а не зриває. Дівчинка росла ніжною, доброю, дуже маму любила і все навколо себе. Вона нещодавно розмовляти почала, а тому з усіма розмовляла, навіть з деревами і квітами. От мама і думає: «Пошию я Оленці торбинку, а туди покладу горішки, каштани, жолуді, квасолю, горох — хай забавляється». Так і зробила.

Дала дівчинці торбинку, посадила її на рядні серед городу, а сама зайнялася посадкою овочів на городі. Перебирає донька добро з торбинки, говорить щось по-своєму.

Ось і сонечко уже на спочинок сідає час і додому. Підійшла мама до дівчинки, допомогла все зібрати, взяла на руки та й пішла до хати. Помили руки, вмилися, сіли вечеряти. Оленка й лепече щось мамі.

— Що ти говориш, донечко? — питає мама.

— Я на городі жолудь загубила, — відказує.

— Нічого, моя голубонько, знайдемо завтра.

Другого дня зовсім інша була робота в мами, про жолудь і вона, і донька забули. Проходили день за днем, місяць за місяцем. Дні стали коротшими та й сонечко уже не так пригрівало. Вранці і туманці стали над річкою, і вітерець холоднішим став, і листя пожовтіло. Одним словом осінь прийшла. Знову вийшла мама з дочкою на город на цей раз уже урожай збирати. До самого вечора працювали. Маленька Оленка,як могла, допомагала мамі. Уже й до хати зібралися йти і тут дівчинка як закричить:

— Мамо, дивись яке малесеньке деревце у нас серед городу виросло!

Підходить мама, дивиться, а й справді росте малесенький дубочок.

— Це, донечко, твій дубочок, бо він виріс із того жолудя, що ти навесні загубила.

— Мамо, нехай росте, я його доглядати буду, — просить дитина.

Сіла біля нього, бур’янець вищипує, милується, щось йому розповідає.

— Добре, нехай росте, — погодилась мама, — але його треба обгородити і взимку від злих та лютих вітрів і морозів захистити.

Так і зробили. Обгородили дубочок, щоб не зачепити плугом, коли город орати будуть. Ось і зима настала, і морози перші вдарили. Просить Оленка маму:

— Ходімо, маленький дубок обкутаємо землею і листям прикриємо.

Зробили і це. На Новий рік і сніг випав. Сидить дівчинка в теплій хаті,а думки там із дубочком. Шепоче сама собі щось.

— Що ти там говориш? — питає мама.

— Це я вголос про своє деревце думаю, як там йому.

— Заснуло деревце під снігом, ніби під теплою ковдрою, припало до матері-землі, бо тільки вона його розуміє і дбає про нього. Добре йому, доню, не хвилюйся.

Незабаром прилинула весна. Оленка на цілий рік подорослішала. Сонце послало на землю ласкаве проміння і пробудило все від сну. Проснулося й Оленчине деревце. Листочки з’явилися маленькі. Росте дівчинка, росте деревце, набирає сили та краси у свою крону.

Минуло чимало років. Зовсім дорослою красунею стала Оленка та й маленький дубок за ці роки перетворився у могутній дуб. Шумить своїм листям, з дощем і сонцем товаришує та й про Оленку не забуває. Підійде дівчина до нього, пригорнеться до стовбура, а він ніби читає її думки, простягає свої віти-руки до тендітного стану дівчини, ніби обняти хоче. Чує Оленка, говорить хтось до неї:

— Що ти припала до нього? Найняли б когось та й зрубали, а то півгороду займає, не росте під ним нічого.

— Що ви таке кажете, дядьку? Це ж мій дубок. Він ріс разом зі мною, він мені як брат, як порадник, йому про все можу розповісти і він мене ніколи не зрадить.

— Ні, не будемо ми його рубати, — обізвалася мати, — нехай росте, радує Оленку та милує око людей перехожих.

І до сьогодні росте дуб серед городу. Оленка заміж вийшла. У місто виїхала. Та тільки кожного разу коли приїздить до рідного гнізда, так і до дуба біжить, сили й мудрості набирається.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

14. Оленчин дубочок. Записала від Гордієнко Ліни Анатоліївни в с. Буховецьке Бобринецького району Величко Ольга.