Осоромила на все село
Народне оповідання Кіровоградщини
Жив у селі Копанки дід Дибка. До роботи дід був не схильний, до дружини неуважний. До душі було йому ходити на базар в село Коробчино, що недалеко від Новомиргорода. Справа приносила дідові радість і успіх. За продане можна було випити чарчину. Дружина не знала, скільки грошей бере він за товар. З ним ходили два куми-побратими. Виходили опівночі, щоб дістатися до базару вранці. Дибці завжди готувала жінка, бо йому руки до того не доходили.
Одного разу жінка підготувала мішок з грушами, а біля нього поставила мішок з кізяком, щоб зранку помазати долівку. Прокинувся Дибка, мотнувся з хати в сіни, взяв мішок з кізяком на плечі і попер.
Ішли-ішли, сіли відпочити. Хтось взяв горілку, хтось — закуску. От дійшла черга до Дибки пити, а хлопці кажуть:
— Своєю закускою закусюй.
— В мене груші є.
А до цього йому казали:
— Ніби й коней близько нема, а кізяками чути.
Відкриває мішок, а там кізяки. Закинув той мішок у кущі та й додому. Всю дорогу летів, мов скажений, проклинав дружину. Мов шуліка влетів в хату і каже:
— Навіщо було таке робити?
А вона йому відповідає:
— Бачили очі, що брали, тепер їж, що взяв.
З тих пір Дибка став менше пити, а більше допомагати дружині.