Українські народні казки

Отаке знущання було

Народне оповідання Бойківщини

У вересні 1944 року забрали нашого тата на війну, а мала тоді 4 роки. В січні 45-го року тата тяжко поранило на річці Одрі. Він їхав кіньми. Коні пірнало, а татови здерло все від клуба до коліна, одна кістка лишилася. Завезли тата до шпиталю до Львова, а потому в Житомир, і там лежали вони до кінця війни. Прийшли в травні 1945 року на костилі й на коштурі. І привезли документи: друга група інвалідності. Перебули два роки на другій групі і перевели їх на третю.

Районний хірург Копчак (він ще жиє) казав: «Нам надоїли вже фронтові недобитки».

На третій групі були вони знов два роки і почували себе тато не краще, а гірше. А 49-го року зняли з них заочно й третю групу. Не було хабаря, то й не було групи. А відки було взяти хабаря, як було четверо дітей і жили дуже бідно? Хліба не було. Треба було яйце продати, аби татови цигарів купити, бо хотіли курити. Мама робили в колгоспі і заробляли по 30 копійок на день. Пошта ходила погано. Тато одержали повідомлення про комісію, а сама комісія була на день раніше. Тато пішли, а їм сказали: «Раніше було прийти, комісія вже пройшла». Тато розстроїлися і злягли, а 14 грудня 53-го року вмерли. Останніх 4 роки не одержували нічого, ніякої пенсії.

Ходила я до семої кляси і в магазині підлогу мила, була за уборщицю, і платили мені за це штири рублі на місяць. А тоді один хліб коштував 25 копійок. Наш найменший брат помер у два тижні по татови. Отаке знущання на людях було.

Треба було на своїй, але вже відібраній сіножати, вдень нажати трави, а вночі вкрасти її і принести. Так і годували корову. Та й дров на плечах треба було з лісу наносити на зиму. Як ми паця годували з весни до осени, то забивали його і продавали м’ясо вчителям, аби мали чим податок заплатити. А самі їли ми його лиш того дня, коли різали.

Я довго була донором і забагато крови здала — стала я інвалідом другої групи на очі. Той самий Копчак у мене кров брав, що татови групу зняв. І зосталася я на все життя незаміжня.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Спас, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
30 жовтня 1994 року
Оповідач: від Докії Петрівни Білан (1940 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.