Українські народні казки

Панський небіж

Народне оповідання Полтавщини

Кажуть, що до революції в селі Дячкове була економія. Так люди називали помістя, яке належало великому Кочубею. Деякий час родина Кочубеїв проживала в цьому селі. Був у них небіж низенький та горбатенький. Землі навколо села належали економії. Селяни з навколишніх сіл повесні приходили сюди на заробітки. Орали, сіяли і збирали. Пан наглядав за ними. А тільки почали селяни помічати, що панський небіж вийде на поле, заховається і стежить за ними. Хлопці працюють, а тоді сядуть відпочити, співають, сміються. А небіж що почує, усе панові доносить. Не сподобалося таке панові, він зарплату почав зменшувати, а то й взагалі не давати. Здогадалися хлопці, чиїх це рук справа і вирішили провчити панського небожа.

Дивляться, а воно за кущами сидить. Так хлопець його так батогом відшмагав, що сам вмучився. А він верещав, верещав та й побіг панові жалітися.

Пан викликає того хлопця та й питає:

— Чого це ти мого небожа побив?

А той не розгубився та й каже:

— Пане, ми працювали коло лісу. Якраз орали коло лісу, а воно як щось вискочить та я к захрюкає. Коні як схарапудилися і понеслися прямо на вашого небожа. Ото вони покалічили, а не я.

Пан подумав, подумав та й повірив хлопцеві, а на небожа за брехню розсердився. Хоча скоро й того парубка прогнав з роботи.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

4. Панський небіж. Записано в селі Глибока Балка Решетилівського району від Литовки Галини Петрівни (1930 року народження) 2008 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.