Переляк
Народне оповідання Гуцульщини

Колись збиралися старі чоловіки одні до других на посиденьки та й довго сиділи. Та й говорили за відьми, та за чорти, та за вовкуни. Сидів один чоловік на таких посиденьках. Та й усі пішли, а він лишився на самім послідку самий. Та й каже хазяйці тої хати:

— Дай мені якоїсь тички, аби мав чим обігнатися, як щось нападе. Жінка дала йому тичку, та й він пішов собі. Та й не ніс тичку в руках, як палицю несуть, а тягнув за собою. Він іде, а тичка ззаду по дорозі шкребче. А він забувся, що має в руці тичку. Чує — щось шкребче ззаду, і спудився він. Та й усе скоріше йде. А тичка ще більше шкребче. Він став бігом бігти. Прибіг спуджений додому, спустікав. Жінка питає:

— Що з тобою?

— Ой, я аж тепер спам’ятався, що тичка за мною шкребтала всю дорогу.

Він спам’ятався аж тоді, як кинув тичку.

На другий вечір він знов пішов на посиденьки в ту саму хату і розказав, як він перепудився.

Переляк
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Сидять вечором куми в хаті, господиня подала на стіл вечерю, хатка малесенька. Аж зирк — вовк під вікном. Вовк мерщій до хліва, відшукати ягня чи курочку, а хазяїн за рогача, та до хліва.

А в той час були штани-шаровари. Як побачив вовк дядька та йому поміж ноги. Заплутався у штани, а дядько й впав на вовка, та так міцно тримається. І так вовк витаскав того дядька аж за село, поки не розірвалось серце у вовка від переляку. А дядько, теж наляканий прийшов додому живий і здоровий.

Ох і сміху ж було на довго.

Переляк
Народне оповідання Чернігівщини

Ходять у народі розмови, що є на світі відьми. А мені мій свекор та його сини розказували таку історію.

Коли свекор був молодий, служив у сонниці. Прийшов додому і пішов на гульню. Повертався звідти пізно вночі. А в шинелі одірвалося внизу, зачепилося за шпору та сіпає. А він озирається і великим страхом іде. Думав, що відьма якась. А коли прийшов додому, роздягнувся та й побачив, що то шинель роздерлася.