Українські народні казки

Повернення додому

Народне оповідання Покуття

Барчук Олена Миколаївна, народжена тисяча дев’ятсот тридцять восьмого року. Були ми вивезені в Красноярський край, Польшовниківський район, Предєльницьку судоверф. Причина вивозу була така. Люди розказують, що мій батько, ще коли Західна Україна була під Польщею, боровся з польською владою за Україну. Він ховав за обшивкою дверей листівки, і його польська влада заарештовувала. Батько був дяк і також керував українським кооперативом. І коли в тридцять дев’ятому році прийшли рускі, він був у них на особливому обліку. Знаючи, що він може для них наробити дечого недоброго, вони хотіли його забрати. Батько знав про це і не перебував дома. Тоді вирішили вивезти цілу нашу сім’ю.

Розказують люди, що раненько, лише сходило сонце, приїхала по нас фіра. І забрали маму й п’ятеро дітей. Найстаршій було тринадцять років, а найменшій, мені, два роки. І на фірі був міліціонер. Нас везли, а багато людей стояли по обидва боки від дороги і дивилися. І діти з фіри почали скакати межи люди, як зайці. І люди їх забирали. Поки нас привезли в сільську раду, тих чотирьох дітей люди забрали. Люди казали: «За що діти будуть сидіти-бідити?» А я була маленька і поїхала з мамою.

Привезли нас у сільську раду. Потому на машину і відвезли в Тлумач. А з Тлумача желізною дорогою відправили нас аж у Сибір.

Як ми там з мамою проживали, трудно розказати. В Сибірі люди дуже бідили. Бо привезли в глуху тайгу, і там побудували такі бараки, як тепер свинарники. І в тих бараках усі гуртом і жили. Маму поставили до роботи на верф, де вона шпаклювала в баржах клоччям шпари. І померла вона по дорозі з роботи, з тої верфі, коли їй лиш сорок три роки було. Молода ще була, а здоров’я вже пропало. А мене забрали в дитячий будинок. А мої сестри й брат були тут, у селі, і вони писали до мене в дитячий будинок. Старша сестра сказала: «Я не можу того пережити, що ми всі тут і вся родина тут, а вона перебуває хтозна-де в Сибірах».

Сестра написала запит до директора дитячого будинку, і їй дозволили взяти мене до себе. В п’ятдесят третьому році мене привезла вихователька з дитячого будинку сюди. І по акту передала сестрі як державну дитину. І тут я проживаю до цього часу.

Коли я приїхала сюди, то не знала ні одного українського слова. Я говорила тільки по-російськи. Хоч мама говорила зі мною змалку по-українськи, але дитина — то є дитина. Вона жиє поміж дітьми, спілкується з дітьми, і я знала тільки російську мову. А коли я вернулася з Сибіру, то навчилася говорити по-українськи дуже скоро. До року я вже говорила чисто українською мовою.

І розкажу вам ще про такий випадок. Коли я приїхала з Сибіру, восени ми з сестрою брали бульбу в городі. А бульби було дуже багато, бо городу було п’ятдесят арів. Я кажу:

— Слухай, що ми будемо робити з цією бульбою? Нащо нам її так багато?

А сестра каже:

— Хіба це багато? То в нас колись було багато, як ми мали багато поля. Тепер ми нічого не маємо. Дідько Сталін у нас все забрав.

А я виросла в дитячому будинку і такого про Сталіна ніколи не чула. Як вона це сказала, я кажу:

— Як? Сталін — батько наш, а ти кажеш, що Сталін — дідько. А сестра сказала так:

— Я стукача привела собі до хати, і треба мені перше думати, що сказати.

Вона боялася. Та й сварилися зо мною. Так було.

А я ще скажу дещо про мого батька. Я вже казала, що він був дяком у селі і керував кооперативом. І ще скажу: тато був грамотний чоловік і займався з людьми в читальні. У листівках, що їх він поширював за Польщі, писалося, що треба самостійної України. Коли нас вивезли, тато весь час переховувався. А потім прийшли в село німці. Тоді організувався загін бандерівців, і тато пішов у той загін.

У сорок четвертому році прийшов до мої сестри вночі під вікно грушецький чоловік, Луцик його фамілія була, і сказав: «Ваш тато загинув». Але не сказав, ні де, ні як. І так по нинішній день ми навіть не знаємо, де спочивають його кістки. А той Луцик загинув пізніше.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Грушка, Тлумацького району, Івано-Франківської області
15 липня 1992 року
Оповідач: Від О. М. Барчук (1938)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.