Поклик
Демонологічна розповідь Покуття
Баба моя збирали сметану з горняти. Дідо приходять додому, а баба же не годні нічого. Вже чупир собі рвуть на голові і сорочку рвуть. І до рання Богу душу віддали. Бо то їх покликало щось у вікно. «Олено, Олено!» — сказало, і як воно третій раз сказало, то вона ся обізвала. І зразу почала чупир на собі рвати. І якби ся не обізвала, то була би жила. А вона ся обізвала, та й потяло її, та й уже.
Як я народилася, мама лягли спати зо мною маленькою. І покликало їх уночі. Їй здалося, що то татів голос. Вони вийшли надвір, і їх повело в ліс. І вони аж рано прийшли додому. І пам’ять втратили. І все говорили: «Що я зробила?! Що я зробила?!» Але не пам’ятали, що. І геть висохли, дістали сухоти, і як я мала півтора року, вони померли.