Українські народні казки

Поліцай

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Маленькою тоді я ще була, але дуже добре пам’ятаю, як моя мати, прийшовши з роботи, була чимось дуже схвильована. А трапилося ось що...

У сусідній Кіровоградській області є селище Олександрівка. Жив там до війни та і у війну якийсь Литовка чи Літовка. А чому про нього говорила моя мати, то послухайте.

Йшла страшна війна. Молодь, як могла, ховалась від вивезення до Німеччини. Моя мати тікала сім раз, і поїхала туди тільки тому, що один з поліцаїв, прийшовши у двір, сказав моїй покійній бабі:

— Ти з нею дограєшся, що я вас усіх перевішаю, а хату спалю.

А в хаті у нас жили материна мати, дядько з дружиною і трьома дітьми, сестра материна і діти іншої материної сестри, бо чоловіка її репресували у 1937 році.

Отож пожаліла моя мати своїх рідних (сиділа вона у цей час між куликами на горищі і чула розмову поліцая) і поїхала у ту кляту Німеччину у 1943 році, останнім ешелоном, більше вивезення не було.

Різні зустрічалися поліцаї на життєвому шляху воєнного лихоліття. Але такого клятого не було як Литовка чи Літовка. Живими закопував людей, дітей кидав у криниці на очах матерів, знущався з мирних жителів, вбивав нізащо, катував тих, що тікали із потягів, щоб не їхати до Німеччини. Його боялися навіть поліцаї.

Був такий поліцай Півень, який після війни говорив:

— Якби я його зустрів, то сам би задавив!

Та, на жаль, зник Літовка чи Литовка... Пройшло багато часу. Був десь 1972 чи 1973 рік. Мати моя працювала тоді у лікарні санітаркою.

Викликає її головний лікар до себе в кабінет і повідомляє, що до неї приїхали люди із прокуратури. Розіклали перед матір’ю фотографії незнайомих чоловіків і запропонували глянути, чи не знає вона кого з них. Мати глянула і отетеріла: з фотографії на неї дивився той самий поліцай...

Всі картини жахів пропливли перед очима уже немолодої жінки. А потім були очні ставки, допити. Коли запитали матір, чи знає вона цю людину, то вона відповіла, що так. А поліцай відвернув своє пещене лице і з огидою сказав:

— Вперше бачу.

Мене ж більше цікавило де ж був скільки років цей покидьок. Ось яку історію розповіла мені мати.

Коли наші війська почали наступ, Литовка втік. Їхав він підводою, навантаженою добром, разом з ним їхала і його дружина, але через кордон він переправився уже сам. Де поділася дружина не пам’ятаю. Втік спочатку

до Польщі, потім була Німеччина, а потім через океан до Америки. Там і жив усі ці довгі роки зрадник. Став багатим, мав сім’ю, дім...

І от вирішив приїхати за туристичною путівкою до тодішнього СРСР. Коли його запитали, чому він приїхав, то відповів:

— Думав стільки літ пройшло, усе забулося.

Але таке не забувається...

Група туристів із США кілька днів перебувала у Києві. Харчувалися вони в одному з київських ресторанів. І треба ж було такому статися: саме в цьому ресторані працювала офіціантом дівчина або на той час уже жінка із маленького сільця на Олександрівщині. Вона і впізнала в „американцеві» ката свого народу і своїх рідних. Він розстріляв у хаті всіх її рідних, а вона, маленька, сховалася у підпіччі, між горшками, і все це бачила...

Коли вона зрозуміла, що це дійсно той, хто вкрав у неї все, то пішла до свого керівництва, звернулася в органи. Це було дуже серйозне звинувачення проти іноземця. Та все ж його затримали!

Привезли на місця його злодіянь. Знайшли свідків тієї кривавої різні... Суд відбувався у приміщенні Олександрівського Будинку культури. Йшов він 11 днів. Суд був показовий. Зал не міг вмістити всіх бажаючих. Свідки йшли і йшли. А кат свого народу в дорогому американському костюмі сидів на лаві підсудних і з ненавистю дивився на цих людей, яким він понівечив життя і долі...

Коли оголосили вирок: смертна кара, то він почав благати про пощаду, але на жаль, дуже пізно почав благати...

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

61. Поліцай. Записано в Чорнявці Черкаського району від Шамрай Марії Петрівни (1935) 2008 року.