Українські народні казки

Привид

Народне оповідання Кіровоградщини

Жили собі дід і баба. Була в них онука Оксана. Дуже любила слухати, як дід і баба розповідали різні страшні історії. Не засне, бувало, як їй щось цікаве не розкажуть. Ось і цього разу баба розповідала онуці страшну-престрашну історію, бо та ніяк спати не хотіла. І розказала баба онуці про те, що у їхнього сусіда під сарайчиком живе привид. Кожної ночі той привид грюкає в двері і страшно стогне. Дівчинка заснула, а на ранок геть забула цю історію.

Вдень вона гралася з сусідським хлопчиком Васильком. Іноді діти гралися з Васильковим собакою. Це був великий пес, розміром зі стілець, мав він густу чорну шерсть. Та найбільше любили гратися за сусідським сарайчиком, бо там була купа піску. Сусід за це частенько сварив дітей, адже вони розгортали пісок. Та все одно діти туди бігали гратися, коли сусіда не було видно поблизу.

Тим часом сусід пішов у сарай зібрати курині яйця. Він навіть і не помітив, як двері в сарай зачинилися. Сусід набрав яєць, до дверей, а вони не відчиняються. Почав він щосили грюкати в двері та кричати. Оксана і Василько почули той крик першими. Дівчинка вмить згадала історію, яку їй вчора розповідала бабуся. Вона схопила Василька за руку і потягла його до хати. По дорозі вона розповіла хлопчикові ту страшну історію. Прибігли вони, зі страху тільки одне слово і вимовляють тремтячими губами:

— Привид!

Тягнуть бабу до сарайчика. Та нічого не може зрозуміти, та все ж таки біжить за дітьми. Біля сарайчика нікого не було, двері зачинено на клямку, як в доброго господаря. Баба пішла до хати, погукала сусіда. Тихо. А потім щось як загрюкає в двері сарайчика, як закричить. Баба від несподіванки аж сама злякалася. А Василько як засміється, він впізнав голос сусіда. Це був дядько Петро. Коли дядько зайшов до сарайчика, собака Василька стрибнув на двері, вони й закрилися. Сусід був дуже вдячний своїм рятівникам, почастував їх медом. Та найкраща нагорода від нього — це дозвіл гратися в піску за сарайчиком.

Оксана, звісно, була трохи розчарована, адже такий страшний і загадковий привид виявився самим звичайним дядьком Петром.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

13. Привид. Записали від Сергієнко Єлизавети Дмитрівни (1937) в с. Велика Северинівка Кіровоградського району учні 6 класу.