Українські народні казки

Прислів’я Поділля

1. Голова, як казан, а розуму ні ложки.

2. Буває, що й теля вовка хапає.

3. Гірко ковтати, та шкода вертати.

4. Видно, що Гапка млинці пекла — аж ворота в тісті.

5. Говорив Мирон рябої кобили сон.

6. Дружні сороки й орла заклюють.

7. Ех, як би піч на коні, а я на ній — добрий козак був би!

8. Є в глеку молоко та голова не влізе.

9. Їй кажи «Овес», а вона каже: «Гречка».

10. Коли не пиріг, то й не пирожнися, коли не тямиш, то й не берися.

11. Як до діла, так і сіла.

12. Ложка дьогтю в бочці меду.

13. Носить голову тільки для шапки.

14. Сякі-такі вареники, а все ж краще галушок.

15. Посеред зими льоду не випросиш у куми.

16. Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очі дере.

17. Скорий поспіх — людям посміх.

18. Порожній млин і без вітру меле.

19. От вам Лука: рукавиці за пазухою, а він їх шука.

20. Федь кислиці поїв, а на Панька оскома напала.

21. Хороша, вродлива, тільки біда, що сварлива.

22. Хвалилась, хвалилась, поки не звалилась.

23. Задер носа — й кочергою не дістанеш.

24. Ще риби не впіймали, а вже юшку варять.

25. Юхим і з води вийде сухим.

26. Як дбаєш так і маєш.

27. Як тривога — то до Бога, як по тривозі — то й по Бозі.

28. Чоловік любить жінку здорову, а брат сестру — багату.

29. Як лихо, то до ковалихи, як по лисі — то й по ковалисі.

30. За одним присядом — вечеря з обядом.

31. Крутиться як білка в колесі.

32. Вип’є й ледащо, як є за що.

33. Аз, буки, веді, до коморі єді, а з комори рачки, бо нема конячки.

34. Від спання не буде коня.

35. Від лежі не буде одежі.

36. Я все їм, тільки не їм вогонь, камінь і залізо. Бо вогонь пече, камінь твердий, а залізо не вкушу.

37. Все можна тільки на небо не можна вилізти.

38. Щоб твої слова та й до Бога дойшли.

39. Воно тобі треба, як козі паспорт.

40. Невмілого руки не болять.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
1—33 — прислів’я, записані від Бондарчук Надії Семенівни (1924 року народження) у Козятинському районі 2009 року.
34—40 — прислів’я, записані від Кондратюк Ольги Кирилівни у с. Селище Літинського району 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Повір’я та звичаї Поділля

1. Чому люди поважають чайок

Коли вам доводилося бувати на морі, то ви примітили, що воно неодмінно пов’язане з присутністю чайок. У будь-яку погоду, в шторм чи в штиль, вони плавно ширяють над поверхнею моря й постійно супроводжують кораблі і яхти, часто-густо за сотні миль від суші.

Всі мореходи з особливою повагою ставляться до цих красивих пташок-

супутників їхнього життя в морі. А не задумувались ви, чому цих птахів так поважають мореплавці, і жоден з них не може їх скривдити?

Справа в тому що ці птахи, як вважають мореплавці всього світу, священні.

Древня легенда донесла до людей гадку, що в цих птахів переселилися душі

загиблих моряків. Крик чайок, що супроводжують кораблі в морі, нагадує стогін і навіває сум. Тому люди згадують своїх загиблих предків, дякують цим птахам за те, що вони зберігають пам’ять про них.

2. Івана Купала

Слово Купайло походить від того, що влітку сонце, блискавка й грім ніби купають землю, даруючи їй у цей день родючу силу, а ще від того, що люди в цей день купалися в воді, вірячи в її чудодійність.

В купальську ніч на землі діються великі чудеса. В лісі цвіте папороть, цвіт якої стережуть чорти, відьми, вовкулаки і всяка нечиста сила. В ту ніч відьми доять корів і збираються на Лисій горі, по землі ходять русалки.

На Купайла дівчата й хлопці роблять ляльку з віників, соломи, кропиви й шипшини, вбирають її в стрічки, в вінок і ставлять над водою. Та лялька зветься Мареною. Друга лялька зветься Купайло. Цю ляльку ставлять під Мареною. Перед ляльками розкладають вогонь, і дівчата з хлопцями, взявшись за руки, скачуть через вогонь, щоб набратися здоров’я, і співають пісні. З того багаття беруть додому головешки і вугілля, для ліків. Тим часом хлопці викрадають Марену, розривають і розкидають її або топлять у воді. Дівчата роблять другу Марену, докоряючи парубкам, що вони вкрали не ту ляльку. Після того дівчата розламують Марену, беруть по гіллячці додому і кидають на грядку з огірками, щоб краще росли.

3. Цвіт папороті

Про цвіт папороті народ склав багато легенд. Папороть цвіте в глуху північ. Ще як півні не співають, і падає туди, де в землі лежать гроші. Як розцвітається папороть, то так тріщить і так блищить все навкруг! Цвіт папороті можна знайти так: треба зайти в глухий ліс, сісти коло папороті на розісланому рушнику, обвести кругом себе свяченою крейдою коло і тримати в руці хрест і ніж. Вхопивши в жменю цвіт, треба зразу підрізати шкуру на мізинці лівої руки і покласти туди цвіт. Тоді нечиста сила підійме шум, регіт, щоб перелякати чоловіка і вкрасти цвіт.

4. Про викликання дощу

На Поділлі існує стала традиція — в часи засухи просити в Бога дощу. Ця традиція є дуже давньою. Якщо дуже сильна засуха, то збираються люди і разом зі священиком обходять і святять всі криниці, які є в селі. Біля кожної криниці читають псалтир. В селі Оленівка є криниця Козацька, до якої при потребі ходять просити дощу. Моляться Богу, щоб Бог дав дощу. Дають гобід.

5. Народні замовляння

Зорі, зірниці, єсть вас на небі три рідні сестриці, четверта хрещена нарожденна Марія. Ідіть ви, зберіть ви красу, покладіть на хрещену нарожденну Марію. Як ви ясні, красні межи зірками, щоби була така красна межи дівками.

Місяць у небі, кит-риба в окіяні, дуб на землі. Як оці три брати зійдуться, то тоді у раба Божого Івана зуби будуть боліти.

Молодик, молодик! В тебе роги золоті: твоїм рогам не стоять, моїм зубам не боліть!

Тобі, місяцю, сповні, мені на здоров’я. Тобі, місяцю, засвітитися, мені по світу надивитися, добре находитися!

Дубе, дубе! Ти чорний: у тебе, дубе, білая береза, у тебе дубочки-синочки, а в березочки дочки. Тобі, дуб і березо, шуміть та густи, а рожденному, хрещеному рабу Божому Івану спать та рости!

Ластівко, ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!

Гикавко, гикавко, де була?

У Києві!
Що їла?
Кобилину.
Де діла?
Покинула!
Покинь і мене!

Поможи, Боже, зжати жито, пшеницю і всяку пашницю! Спасибі Богу за помогу! Дай, Боже, діждати і на той рік жати!

6. Про грім

В народі кажуть, коли гримить грім, то Бог калачі по небу возить, а чорт літає попід небом і перекривляє його. А коли Бог розсердиться, то пускає в нього громову стрілу. Як тільки збирається на дощ, чорти вже знають і ховаються в лісі. Вони ховаються скрізь: під деревами, в дуплах, в звірах і навіть в людях. А знайти вбитого чорта неможливо, бо він стає смолою, яка йде в землю.

7. Великдень

Народні звичаї завжди були мудрими навчителями і порадниками. У Малинівці теж, як і в кожному селі, є свої звичаї та обряди.

На Другу Пречисту в нас престольний празник. Святкуємо Покрову, Різдво, Христове, Стрітення, Євдокії, Сорок Святих, Теплого Олексія, Благовіщення, Юрія, Першого посіву, Свято Матері, Вербну неділю, Великдень.

Неділя перед Великоднем називається Вербною. У цю неділю святять вербу. Під церкву зараньше навозять багато вербового гілля. Зранку на богослужіння сходились всі старі і малі, бо гріх не йти до церкви, як святять вербу. Коли кінчалась відправа, і батюшка окропить гілля свяченою водою, то діти старалися першими взяти вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» — щоб горло не боліло. Свячену вербу несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Хто був у хаті і проспав заутреню, то били того свяченою вербою, промовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень — Великдень,
Недалечко — червоне яєчко.

Свяченою вербою вперше на весні виганяють скот на пасовисько, щоб нечисть до тварин не чіплялася. Якщо ішов град, то свячені гілочки верби викидали надвір, щоб град зупинився.

Найважливіший день Вербного тижня — четвер. Його називають страсним, чистим або живним. До цього дня в кожній хаті викочують, виливають з воску свічки — «трійцю». Одна свічка — сонцю, друга — покійним роду, а третя — на здоров’я і щастя живих.

У п’ятницю чи в суботу пекли паску — великий, гарно випечений білий хліб, який символізує вічність людського життя.

Невід’ємна частина Великоднього свята — писанка. У наших предків яйце було символом весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду.

Фарбоване, розмальоване яйце вважається оберегом. З писанок-крашанок розпочинався великодній сніданок у кожній українській оселі. Мені бабуся розповіла, що крашанки фарбували різними кольорами, і пояснила значення цих кольорів:

— червоний — колір життя, колір крові, радість життя і любові;

— зелений — колір весни, пробудження природи, надії, радості буття;

— блакитний — колір неба, простору, вітру, здоров’я;

— жовтий — символ місяця, зірок, це колір хлібного лану, жита, життя;

— чорний — дух померлих, пам’ять про них, про своє коріння.

Крім крашанок, писали писанки — символ народного живопису. Паска — одне з найбільших, після Різдва, християнських свят. Воно приурочене воскресінню Христа.

Про це свято мені розповіла моя бабуся. Започатковується обряд удосвіта сповістою священика «Христос воскрес!» Після врочистого обходу храму починали святити паски і крашанки. Потім люди розходилися по домівках, щоб сповістити про велику радість, вітаючи одне одного: «Христос воскрес!». Їм відповідали: «Воістину воскрес!» і цілувалися тричі.

Найпершими верталися з всеношної дівчата.

— Як за нами люди йдуть додому, — казали одна одній, — так би за нами й свати йшли!

Умившись з крашанками (щоб рум’яними щодня були щоки), сідали за стіл. Господар зі свяченої паски обрізав з трьох боків скибочки, приказуючи:

— Бог — отець, Бог — син і Бог — дух святий.

Ці окрайці тримали до закінчення свят і віддавали худобі. Крашанками грали «навбитки». Взагалі Великдень — родинне свято, а тому в гості майже не ходили. Лише молодь по обіді збиралася в центрі села, дівчата водили хороводу, співали веснянки, гаївки. Дівчата промовляли:

У нас Великдень — милий гість,
Його вітаєм гаївками,
Його стрічаєм писанками —
Он на тарілці їх аж шість!

Ходили в колі, що означає рух сонця, а самі ігри і рухи мають сприяти швидкому пробудженню і розквіту природи.

На дзвіниці дзвонять дзвони,
Великодні, голосні.
Всюди втіха, всюди гомін,
Всюди радісні пісні.
Ми зібрались нині зранку
На гаївку, на гулянку,
В дружнім колі легко ходим
І гаївку хороводим.
І відтоді так щороку
В Воскресіння Світлий День
Гомонять земля і небо
Звуком звонів і пісень.

Підлітки, набравши крашанок, грали «навбитки» або «чий батько сильніший». Два хлопчики тримали в руках по одному яйці, кажуть: «Христос воскрес!». І вдаряють одночасно крашанками. Той, чия крашанка ціла, забирає розбиту собі. Великодня гра «Котися яєчко». З похилої гори, на пагорбочку, пускають кілька яєць. Чиє скочується вбік, тобто збивається іншим яйцем, дістається тому, хто його збив.

Дівчата заздалегідь готували писанки й дарували тим хлопцям, до яких лежало серце. Якщо хлопець мав образу на дівчину, то повертав писанку або ж привселюдно розбивав її.

8. Не можна купатися вночі

Колись існувало таке повір’я: що в ніч з 12 на 13 число у п’ятницю збирались відьми на шабаш. І в таку ніч не можна купатись, кажуть, Водяник забирає душу людини. Вона залишається жити, але байдужа до всього що її оточує. Навіть зараз люди остерігаються купатись вночі.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
1. Чому люди поважають чайок. Записано у Вінниці від Хіміча В’ячеслава Антиповича (1942 року народження) 2009 року.
2. Івана Купала. Записано у Вінниці від Щербиної Катерини Яківни (1927 року народження) 2009 року.
3. Цвіт папороті. Записано у Вінниці від Коц Оксани Яківни (1944 року народження) 2009 року.
4. Про викликання дощу. Записано у с. Оленівка Вінницького району 2009 року.
5. Народні замовляння. Записано у с. Лаврівка Вінницького району від Чепурняк Ганни Арехтіївни (1922 року народження) 2009 року.
6. Про грім. Записано у Вінниці від Миші Тетяни Юхимівни (1920 року народження) 2009 року.
7. Великдень. Записано у с. Малинівка Літинського району від Русавської Марії Кіндратівни (1922 року народження) 2009 року.
8. Не можна купатися вночі. Записано у с. Комсомольське Козятинського району від Гоюк О. О. (1992 року народження) 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.