Українські народні казки

Про Ангела-охоронця

Народне оповідання Кіровоградщини

Слова подяки своєму ангелові-охоронцеві вперше почув від старого міського коваля Юлія Лаврентійовича Коваленка у нашій Варварівці. Того вечора дід Юлик на порозі в нас низько вклонився, осінив себе жестом і подякував ангелові-охоронцеві, що залишився живим. Якби не він, завтра відправили б панахиду. І розповів нам таку оказію.

«Приїхали, — каже, — вранці за мною аж із Братолюбівки, аби полагодив паровика в млині. Знавці із Долинської і Єлисаветграда не могли дати раду, а я завів. Наказав натягувати пас, а самого якась невідома сила відвела, від паровика, незчувся, як злетів шків, ударився об колесо і відлетів туди, де я щойно стояв. Кажуть, що береженого і Бог берете, а тут без охоронця не обійшлося.

Від біди відвів, і коли кував із старшим. Молотком показую Василеві, куди піддати п’ятикілограмовим молотом. Син гамселить, а мене, як і цього разу, щось примусило відступити саме тоді, коли у Василя злетів з ручки молот».

Переповідки діда Юлика, дядька Максима і баби Харитини про ангелів-охоронців сприймав як вигадки, доки не побачив, як Терещенківський Микола заводив челябінця. Крутнув шків ломиком раз, вдруге. Після третього ривка Микола химерно відсахнувся ліворуч. Ломик мало не пробив бак із пальним і залетів ген-ген за тракторний стан. Яка сила відвела Миколу від біди? Напевно, ангел-охоронець.

Подібна оказія сталася з колгоспним шофером Михайлом Вовком. Дорогою з Чорного лісу Михайло не розгледів застережних знаків і попрямував через зону полювання на вовків. На рівному руку на кермі чи то смикнуло, чи судорогою звело. Машина збочила, і тієї ж миті скло кабіни щось пробило там, де міг бути Михайлів висок. Подивився наперед, а там два мисливці доганяють пораненого вовка. Дробина, яку посилали вовкові, мало не вцілила в нього. Вдома стара Явтушка подякувала ангелам, які вберегли сина.

Батько говорив, що за довгі роки яких тільки не наслухався переповідок і подяк охоронцям.

— Чи справді є такі ангели? Може, і я маю захисника? — міркував батько.

Почав він прокручувати кадри власного буття. Чотирирічним завдяки охоронцеві не позбувся ноги. У школі чудом не опинився під уламками перекладини. На фронті на його слідах вибухали снаряди. Єдиний раз за обмотку запхнув ложку і захистив нею ногу від осколка. На Прикарпатті солдатом залишився живим завдяки тому, що привітався по-місцевому, коли зайшов до оселі, де в одній із кімнат у той час обідали чотири оунівці. В далекому 1947-му дорогою в Кривий Ріг тричі обходив задню вантажівку, але шофер передньої відмовився брати. Мусив сідати у задню. У Лозуватці вона перекинулась. Оскільки сідав останнім у задній кут кузова, його відкинуло з насипу у сніговий замет, і він залишився живим.

Дві оказії найяскравіше стверджують, що без охоронця в них не обійшлось. У жовтні 1943-го з ровесником Іваном Терешенком тікали з примусових робіт на Південному Бузі. В Інгулі мало не потопились. Залишилися, у чому вийшли з води. За Долинською їх затримали калмики. Для доказу того, хто вони, батько дістав з кишені папірця. В ньому значилось, що вони працюють на автодорозі Братолюбівці. Довідка та ніби й не побувала у воді. Як збереглась і чи вона у нього була, в ту мить він не знав.

А це вже було зі мною. Нещодавно лагодив розетку. Викрутки з ізольованою ручкою не знаходив років два. А того разу саме вона потрапила під руки. Навіть при відключеному світлі сталось замикання. Якби не та викрутка... Що це, звичайна легенда чи збіг обставин? Напевно, як і дід Юлик, дядько Максим і баба Ярина Краснючка, маю надійного захисника. Тож приєдную свій голос до людських.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

9. Про Ангела-охоронця. Записано в смт Петровому Петрівського району від Булаха Івана Костянтиновича (1937) 2010 року.