Українські народні казки

Про Левентину

Народне оповідання Полтавщини

Була в нашому селі жорстока і дивакувата поміщиця Левентина. Помістя її розташовувалося на хуторі під Захарівкою. Всього в неї було вдостатку: і коней, і волів, і землі. А багата була, не розказати. На які тільки витівки вона не йшла. З її життя можна було казки писати. От з одним нашим селянином сталося таке.

Не стало хліба в нього, а годувати велику сім’ю треба було.

— Піду, наймуся у Левентини на роботу, може, хоч на харч зароблю, бо виходу немає в нас, помремо всі з голоду, — сказав чоловік із тяжкою думкою ліг спати.

Не спала і жінка. Вона вночі встала тихенько, з останнього борошна спекла перепічку, загорнула її в хустинку, поклала на лаві і тихенько лягла спати. Вранці вирядила чоловіка в найми до поміщиці.

Прийшовши до воріт садиби поміщиці, він спіткнувся і перепічка вилетіла із його згортка. Вилаявши в думках жінку, що крім чистої сорочки вона поклала ще і харч, він не зміг їсти того хліба, що повинні були їсти його діти. Пройшовши далі по алеї він сів на лавку і став годувати тою перепічкою птахів: горобців, голубів та вороння, яких так любила Левентина.

Коли вона дізналась від своїх слуг про якогось волоцюгу, який годує її птахів, зразу ж дала наказ щоб привели його до неї. Вислухавши його просьбу, Левентина звеліла щедро нагородити бідолашного. Адже до цього ще ніхто з доброї волі не годував її птахів. А значить її ніхто так не поважав так, як отой якийсь кріпак.

До його хати спорядила підводу з усяким зерном, а самого взяла на службу доглядати птахів у її парку. Отак перепічка зробила своє чудо, і родина була врятована від голоду. Хоча метикуватий криворудець не признався, що саме батьківське серце не дало змоги проковтнути останній шмат перепічки, бо перед очима стояли його голодні діти.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

13. Про Левентину. Записано у селі Крива Рудка Семенівського району від Козачок Килини Олексіївни (1924) 2008 року.