Українські народні казки

Про війну і горе людське

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Як прийшли німці, то посилали нас сипать дорогу на станцію Брагіновка. Стояв над нами німець-наглядач. Ми не знали, як сипать дорогу, і він почав сердитись і стрілять. Тоді привезли перекладачку, комендант говорив по-німецькому, а вона казала нам переклад. Було дуже важко копать откоси і сипать дорогу.

Жили ми в гуртожитку. Харчі брали з дому. Неділя і субота були вихідними, ми ходили додому миться і брать продукти. Робили там довго, висипали дорогу велику, аж поки німці не стали відступать.

Неподалік від нас, цивільних, сипали дорогу і полонені солдати. Вони були дуже грязні, небриті, голодні, ніколи не вмивалися, по них воші лазили. Одежа в усіх теж була порвана: в одного рука гола виглядала, в другого нога, в третього — плечі. Німці з них дуже знущалися: били нагайками, не давали пить і їсти. Ми як приходили з дому після неділі, старалися кинути нашим солдатам трохи хліба чи картоплі вареної. Але німці сердились і нас били.

Найтяжча для пам’яті згадка — це те, як німці знищували тих полонених. Якщо які полонені не мали сили сипати дорогу, то німці заставляли їх копати яму шириною дванадцять метрів, глибиною шість метрів, а тоді прямо спихали солдатів у ту яму. Як хто противився, то його били по голові, а тоді двоє фашистів брали й кидали його у ту яму. Чи то німців приказ такий був, чи то вони самі жаліли патронів на наших хлопців, але їх не стріляли, не вбивали, а живцем засипали в тій ямі землею. Як ми йшли на роботу вранці, то здалека було видно, як там ворушиться земля. Я тоді молода зовсім була, мені так страшно було. Я й другі дівчата, жінки часто плакали. Жалко солдат було.

Наш гуртожиток був обгороджений колючим дротом, метрів на п’ять шириною, щоб ми не повтікали. Під кінець нас хотіли спалить, закрили всіх у гуртожитку, але руські дуже бистро налетіли. Випустили нас, коменданта й перекладачку повісили. Ми по домах порозходились. А німців далі погнали.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

7. Про війну і горе людське. Записав Скрипник Роман від Заєць Віри Дмитрівни в с. Преображенське Межівського району 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.