Про лагідну жінку
Народне оповідання Чернігівщини

Жили чоловік з жінкою. Коли вони одружувалися, вона була дуже бідна, сирота та ще й без дому. А він все в колгоспі робив як не головою, то завфермою. А жінка працювала дояркою. Робітниця вона була ловка та й собою гарна, а йому вже так підкорялася. А він усе чванькуватий був.

Бувало, покладе вона йому ложку, а він одсуне, мовляв, не така.

— Принеси карандаш, — каже чоловік.

Вона й принесе.

— Що це ти принесла єрунду?

Так вона й переносила в своїй душі усе. А на другий день вже давала і ложку, і карандаш, усе злагодою приручала його.

От і перевиховала чоловіка чи, може, він на старості змінився. Став гарною людиною, до неї добре відносився. А жінка яка була гарна, така й залишилася. Тому, що жила вона своєю силою і волею, і стала повноправною хазяйкою в домі.