Про смерть відьми
Демонологічна розповідь Полтавщини
Це було дуже давно, коли були пани. У селі Миколаївка жила дуже дивна жінка. Всі, хто жив у цьому селі, боялися старої бабці і потайки називали її відьмою. Баба й справді була злою, недоброю. Подейкували, що не одна сім’я плакала від її злих чарів.
Особливо, говорили, не любила відьма чужих дітей. Сусідська дівчинка Марійка гралася на подвір’ї, не побачила старої і не привіталася. Бабця зі злістю глянула на дівчинку, і в дитини аж в серці похололо. Відтоді мала занедужала. Вона тяжко хворіла, ніякі ліки і трави їй не допомагали. Марійка росла хворобливою. Стала дорослою жінкою, але все так же хворіла. Відьма також стала хворіти і врешті постаріла.
Прийшов час і їй помирати. І тоді в її оселі щось стало відбуватися незвичайне. З хати було чути крики, зойки, голосіння. Старі люди говорили, що відьма не може померти, бо багато зла заподіяла і тому дуже страждає. Довго вона помирала, кажуть, в тяжких муках. Коли недобру жінку поховали, то місце, де вона жила, односельчани стали обходити десятою дорогою.
Довго люди вважали, що там живе нечиста сила. Відтоді стали говорити, що не можна людям робити зла, бо воно повертається до людини, яка його заподіяла.