Українські народні казки

Про спалення книг
Народне оповідання Бойківщини

Мій батько скуповував книжки і мав свою бібліотеку. Як помер, бібліотека лишилася. У війну мій дідо, батько мого батька, склав усі книги в скриню, оббиту бляхою, і закопав у землю. І вони там добре збереглися. По війні, коли ми прийшли з евакуації (нас евакуювали мадяри в Погар, за 25 кілометрів у гори), книги викопали і зложили на гору. Коли в 1949 році ходила опергрупа шукати бандерів, увиділи вони ті книжки, знесли з горища, поскидали на купу і запалили просто серед хати.

Там були дорогі книжки, в шкіряних оправах. Перед тим, як спалили книжки, якийсь чоловік купив у мого діда дві книжки і дав за них мішок жита. Пам’ятаю, були там Біблія, «Кобзар». Були книжки «На уходах», «Не тією стежкою», «Під гільйотиною», «Маркіян Шашкевич», «Кармелюк». Дуже груба була книжка «Кармелюк». Дідо ті книжки дуже шанував і боявся, би ми, діти, їх не понищили.

Ті палили книжки, а дідо казав:

— Нащо то робите? А вони казали:

— Діду, якщо би ти не був старий, ми би тебе за ті книжки на Сибір вивезли.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Коростів, Сколівського району, Львівської області
23 грудня 1990 року
Оповідач: Від Анни Якимівни Стечак (1932)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.