Святвечір
Народне оповідання Кіровоградщини
Моя бабуся Шепель Галина Павлівна народилася в 1941 році в селі Бандурово на Кіровоградщині в селянській родині. Дитячі роки її забрала війна, та й юність була нелегкою. З малих літ тягар відповідальності ліг і на її крихкі плечі, адже батько не повернувся з війни. Холод і голод забрав усю рідню. Допомагати уже було нікому. У родині цінувалася кожна копійка і крихта хліба.
Ті роки залишилися позаду. Та в пам’яті вони будуть жити завжди. На сьогоднішній день для мене моя бабуся Галя найвеселіша людина у світі. Вона зуміла створити родину, в якій панує тепло і затишок. Разом з дідусем вони виховали трьох дітей. Та з їхніх слів найріднішими є ми, онуки. Нашому приїзду вони завжди раді. Особливо мені подобається їх провідувати на Святвечір.
Святвечір — одне з найважливіших родинних свят, вважає моя бабуся. Вона з самого ранку береться до роботи. Готує дванадцять святкових страв. Це зазвичай узвар, варений горох, смажена капуста, риба, квасоля, вареники, гриби, картопля, гречана каша, голубці, коржі та пшенична кутя. Все це надзвичайно смачне, хоча вечеря обов’язково пісна. Мій дідусь теж не гає часу, поки бабуся готує. Він годує худобу, ретельно оглядає двір і дім, усе своє господарство. Вся родина, усе живе і неживе, що має відношення до сім’ї, має бути готовим до зустрічі урочистого свята. Обов’язково слід повернути до господи все, що було де-небудь забуте або кимось позичене.
Про всі ці звичаї і правила завжди розповідає мені бабуся Галина. Це у її родині з року в рік, незважаючи на труднощі і проблеми, складалися такі традиції відзначення Святвечора. Я б хотіла перенести все почуте у свою майбутню родину. І зробити так як робить моя бабуся: уся родина збирається на Святвечір разом, щоб протягом року пам’ятати про міцність родинних зв’язків. Старі люди кажуть, що та людина, яка проведе Святвечір поза сімейним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно і одиноко. А я мрію, щоб моя родина була такою міцною і дружною, якою її зробили мої дідусь і бабуся.