Українські народні казки

Сирітська доля

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі чоловік та жінка і мали вони шестеро дітей. Працювали тяжко, та жили дружно й мирно. Але недовго тривав мир і добробут у сім’ї, померла мати, батько невдовзі одружився вдруге. В дім прийшла мачуха, зла й недобра Явдоха Левиха.

У хаті стало сумно, страшно й голодно. Все господарство мачуха взяла під свій контроль. Сироти тяжко працювали з ранку до ночі, а ситно їсти їм було заборонено. Явдоха тримала ключі від скрині та комори, де було і сало, і сир овечий, у себе за пазухою. Тільки коли мачуха засинала напідпитку( любила випити, ще й добряче) старші діти могли викрасти ключа та й взяти трохи харчів.

З кожним днем дітям не під силу було терпіти знущання та кпини лихої мачухи. От і порозходилися « в люди». Хлопці до хазяїв худобу пасти, старші дівчата — на поле. А наймолодша Ліза пішла нянькою до попівської дитини. За яку-небудь їжу та одежину у свято, оце вся й оплата. Воно у світі так ведеться: як немає щастя-долі в рідній хаті, то в чужій ще гірше.

Піп був доброю людиною. Часто, потай від жінки, давав наймичці то бубличка, то яблучко. Попадя ж, жінка хвора і люта, малу няньку мала ні за що. І не раз «обдаровувала» як не брудною лайкою, то стусанами та штурханами.

Одного разу сталася така пригода. Ліза, граючись з малим попеням, не зогледілась, як те виплюнуло соску з рота. Поки гралося, байдуже, потім давай несамовито кричати та вередувати. На той лемент надбігла попадя. Господи! Куди діватися бідній сиротині? Хоч в мишачу дірку лізь. Де тільки не шукала Ліза тієї соски. Під ліжками, під столом, навіть у помийницю заглядала — нема та й годі! Мале кричить, попадя ще дужче. Малій наймичці проходу не дає. Забилася Ліза в куточок і хлипає.

Раптом чує, пищить хтось. Глянула, а з мишачої дірки кінчик тієї пустушки стирчить, ніяк мишка її не затягне. Вихопила дівчинка ту зловісну соску, віддала господині, а сама боса й простоволоса побігла геть з тієї хати.

Прихистила бідну сиротину далека материна родичка, хоч і сама бідувала. Але ж ніхто так не зрозуміє бідного, як такий самий бідняк. Від неї дівчина вийшла і заміж, і потім цю історію розповідала своїм дітям та онукам, як казочку.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

5. Сирітська доля. Записано в Козацькому Христинівського району від Ящук Віри Максимівни (1928) 2008 року.