Смерть відьми
Демонологічна розповідь Полтавщини
Колись давно жили мої бабуся і дідусь у селі. Далеко від міста, гарно навкруги, затишно. Один одному селяни допомагають, підбадьорюють у важкі часи. Бува при якій біді допоможуть, бо до міста далеко.
Але була в селі одна бабуся, звали її Олена. І от говорили люди між собою, що вона відьма! Ходили чутки, що Олена вночі не спить, а людям біду приносить. У корів не ставало молока, не було врожаю на городах та й будь-яке лихо, що траплялось у селі, то це її рук діло. Так говорили.
То засуху зробить таку, що й врожаю не буде, а то зливу у жнива та грозу. Та що не зробить, а люди не можуть нічого вдіяти. А як хто їй скаже що всупереч, то незабаром до нього в дім якась хвороба завітає. А гляне на корову на чию, то відразу тварина захворіє чим. Як погляне на город, або на чиюсь гарну пшеницю, піде такий дощ, що все поламає, потрощить, пошкодить.
Так вона і жила серед людей. Ніхто її не любив, бо як у людей яка біда, то вона сміється, радіє, що таке зробила.
Але до всіх приходить смерть. От і до баби Олени вона прийшла. Та, як говориться, хто дуже винен перед Богом, приймає великі муки. Ось і Олена не могла вмерти, бо робила людям лихо. Мучилася, як не просила Бога забрати її на той світ, але її душу він не забирав.
Лежала вона три дні при смерті, ніщо не могли з нею зробити. І ось, як розказувала моя бабуся, пішов мій дідусь до якоїсь жінки, то та йому й розповіла, що робити з Оленою. Взяв він хомут і одягнув на шию бабі, пробив дірку в стелі і вмить вилетіла грішна душа на волю. Вмерла відьма і люди зітхнули з полегшенням.