Українські народні казки

Софія із Дубини

Народне оповідання Полтавщини

Давно це було. Але старші жителі нашого села до цього часу розповідають про загадкову жінку Софію, яка самотньо жила далеко від усіх людей — у дубовому урочищі. Одні люди називали її відьмою, інші дивачкою, але, безперечно, усі боялися. Переказують, що Софія знала мову тварин, птахів і, що найдивовижніше, спілкувалася з вужами, зміями і, як говорили, з іншою нечистою силою.

Найчастіше Софію, хоча й побоюючись, навідували пастухи, бо біля її хатинки була криничка з кухликом на цямрині, а вода в ній, стверджували, була холодна, смачна й цілюща.

Деякі сміливці розповідали, Богом клялися, що спостерігаючи за нею, бачили, як у ніч на Івана Купала вона йшла шукати квітку папороті. Але чи знайшла, про це нікому не відомо. Нині від її хатинки не лишилося й сліду, а криничка до цього часу існує, правда, цямрина розвалилась і цілюща вода ніби заховалась у траві. Кремезні дуби люди попиляли. І зараз на тому місці шумлять могутні сосни. Люди, шукаючи первоцвіти, і донині кажуть: «Поїдемо до Софії на дубину», бо там чудовими килимами ростуть проліски, цілі острівці конвалій та рясту.

Що за Софія жила на Дубині У невеличкій дубовій хатині? Відьма, дивачка чи загадка — жінка — це таємнича для всіх нас сторінка.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

10. Софія із Дубини. Записано у с. Чернишівка Котелевського району від Зуба І. А. (1918) 2009 року.