Українські народні казки

Сіла

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Виростила бабуся багато качок. Годувала їх гарно. І зерна давала і приносила з річки піску, і їли вони бур’янець всякий з картопелькою та висівками. А що вже були плохі, то тільки диву даєшся. Гралася бабуся зі своїми качечками немов з дітьми. Було десь підуть далеко, а бабуся їх покличе — вони й обзиваються до неї. Скаже вона до качечок: «Сіла... Сіла...Сіла...». Сядуть і чекають поки бабуся не забере.

Ось вони виросли. Пора й поласувати й м’ясцем. Вирізала, але не всі. Залишилося дві качечки. Ночували за дверима старої хати. Там колись зберігалось вугілля. То білі качки перефарбувались у сірих.

Одного разу помітила,що качок немає. Пішла до сусідки. Вона накричала:

— Що ти за хазяйка, що не знаєш, де твої качки!

Вигнала всі качки на вулицю. Бабуся свої качки впізнала, бо вони сірі. Пішли качки вулицею. А вона за ними, та й каже:

— Сіла... Сіла... Сіла...

Чужі качки побігли, а бабусині посідали і чекали поки вона їх не забрала у фартух. Отака бувальщина. А висновок такий: все на світі білому любить ласку.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

27. Сіла…Сіла…Сіла. Записано в селі Поташ Маньківського району від Очеретяної Лариси Дмитрівни (1930 року народження) 2008 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.