Сільський привид
Народне оповідання Поділля

Було це ще до Першої Імперіалістичної. Пронеслася селом чутка, що в селі з’явився привид. Звідки він узявся, за що лякав людей, ніхто пояснити не міг.

Кожної суботи і неділі з’являвся він на греблі біля Огрудецького ставу. Виходить він із-за млина весь у білому, розмахує руками і йде прямо на людину, яку бачить. Страх пройняв усе село. Дівчина Голяна, яка мала нещастя бачити його, оніміла від страху і не могла говорити декілька місяців. Та що говорити про дівчат, жінок, як навіть у чоловіків теж «мурашки йшли по шкірі» від таких зустрічей з привидом, і вони просто тікали .

Так продовжуватися більше не могло. Всі тільки про те й говорили, що про привид.

І ось сільські «крепкі» хлопці Герасим Загребельний, Чорний Кирик, Журавель Михалко, Лавренішин Михтод, Густин Олікандер, Чорноусів Ярема, вирішили дізнатись, що то за такий привид. Чи це якась «нечиста сила», чи це якась жива істота. Діждалися хлопці опівночі, домовилися взятися за руки так, щоб утворився «ланцюг» на всю греблю. Ні в якому разі не тікати, не кричати, а мовчки рухатися назустріч привиду. Так і зробили. Коли побачили, що з-під греблі з’явився привид, хлопці перехрестилися і, взявшись за руки, пішли навпроти привиду. Привид рухався повільно, вимахував довгими білими рукавами, наче крилами. Привид йшов, і хлопці йшли. Посередині греблі вони зустрілися. Привид, мабуть, думав, що хлопці злякаються і втечуть, тому й сам не тікав. А хлопці колом оточили привид і зірвали з нього біле покривало.

Перед ними стояв молодий чоловік — повар пана Романова. Ох і розлютилися ж хлопці. Надавали тому «привиду» таких стусанів, що тиждень ніде не з’являвся.

Ось так і закінчилась історія з «сільським привидом».