Українські народні казки

Фальшива присяга

Народне оповідання Покуття

Був собі один господар. Були у него два сини-парубки. Хотіли вони парубочити, але в тата грошей не брати. Пішли вночі до пана і вкрали два корці ячменю. Принесли й висипали в засік. А в другому засіку був ячмінь їх тата. Вони докупи не зсипали, щоб було їх власне. Татови сказали:

— Се ячмінь ваш, а се наш, се буде на нашу потребу. Старий погодився.

— Най буде так, як ви зробили. Се буде для вас добре.

Коли пан подивився, що ячменю бракує, пішов він до віта і сказав:

— Ходім ячменю шукати, бо в мене пропав.

Віт був заможний. І той ґазда, що його сини вкрали ячмінь, був заможний. Не хотів до него йти віт на ревізію за ячменем. Та й сказав панови:

— Ви покличте шандарів. То тоді й я піду до того ґазди, а сам не піду.

Привіз пан два шандарі. Вони й кажуть:

— Пане, беріть свого ячменю, бо ваш ячмінь молочений на машині. В нім є подроблені крупинки.

Узяли панського ячменю і пішли в село шукати. Пішли пан, віт, шандарі і присяжний. Пішли шукати селом. І ніде не найшли такого ячменю, лиш у того багача. Приложили свій ячмінь до того ячменю і зразу пізнали. Всі признали, а ґазда каже:

— Се неправда, се мій ячмінь. Вони кажуть:

— Як сей ячмінь твій, ходімо до церкви і присягнеш.

Церква була п’ять кілометрів задалеко. Пішли вони гуртом до церкви, аби ґазда присягнув, що той ячмінь його.

— Як присягнеш, що ячмінь твій, то ми тобі подаруєм. Прийшли вони до церкви, заки-м викликали попа, заки-м церкву відтворили, то протягнуло чотири годині. А шандарі з ними до церкви не пішли, зосталися в селі. І заки-м то тягнулося, шандарі хлопців пригасли, і ті призналися, що вкрали у пана ячмінь. А старий присягнув:

— Сей ячмінь мій.

Вони приходять до ґазди з церкви, а шандарі сміються, кажуть, що вони ся признали. Але пан той ячмінь подарував, бо той присягнув.

Потому старий помер, оден хлопець оженився десь на сторону, а другий помер, лишилася сестра. На той ґрунт пристав мазур. І мала вона з тим мазуром два хлопці і дві дівчини. Одна дівчина віддалася десь далі від свого села, а одна в своїм селі. А хлопці лишилися дома. Одному хлопцеви спаралізувало руку і ногу. Рука телепалася, а ногою кривав. Другому лиш рука віднялася.

У того мазура, їх тата, було дві корові. Той каліка гонив їх пасти. Уже мав двадцять і штири роки. Корови треба було гнати два кілометри до своїх сіножатей. Дорога була вузька, треба було вести худобу на мотузках, бо робила людям шкоду. По однім боці було поле одного мазура і по другім. Сварить мазур того Петра:

— Твоя худоба робить мені по житі ямки.

А він каже:

— Я веду одною рукою на мотузку дві корові.

Попас він худобу на пасовиську та й гонить додому. Дві корові зв’язані веде. Це було вже десь коло полудня. Зачала худобу муха кусати, і зачала худоба додому бічи. А він замотав мотуз на руку. Корови тікали, а він тримав. Його боліла нога, і він ся зашпортав. Як він упав, худоба сполошилася і потягнула його по дорозі. Та й притягнула додому мертвого. І поховали його.

Лишився його брат, каліка на руку. Вони його оженили. Він був кривий, а поля було багато. Прожили вони два роки, і народився в них хлопчик. А він, той Василь, помер, жінка лишилася з хлопчиком, і так ся стало, що той весь маєток згорів. Пішла жінка з тою дитиною в комірне. Вона була молода, приходили хлопці і робили вечорниці. Так було пару років, аж поки не народила вона дитину, дівчинку.

Хлопець, що був від того каліки, пішов у школу вчитися на музиканта і не повернув додому донинька. А та дівчина підросла і пішла в школу, далі від свого села. Мама лишилася сама. А дочка в школі познайомилася з жидом. У неї був ґрунт погорілий. Люди говорили, що на тім ґрунті вже нічого не буде. Казали: «Сей ґрунт проклятий». Але як оженився жид з тою дівчиною, як злапалися вони до того ґрунту, як зачали будуватися. І зробили вони двопльонтрову хату. То все відпокутувалося і аж тепер на добро вийшло. А з тої фамілії й сліду нема.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Копачинці, Городенківського району, Івано-Франківської області
12 березня 1988 року
Оповідач: від П. Я. Дутки (1910)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.