☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Цвіт папороті
Демонологічна розповідь Поділля

Про папороть, яка цвіте раз в рік, чули всі, та не всі цьому вірили. Одні балачки та й потому. Ходили пор селі чутки, що не один крадькома ходив в ліс Шкаравецький по цю квітку, та ніхто не розбагатів, скарбів не нажив, бо в селі всі про всіх знають.

Якось один чоловік з нашого села (забув його ймення) скомпанував з батюшкою з сусіднього села Стецьки. Цей чоловік був великий одчайдух, нічого і нікого не боявся, і до нечистої сили не мав страху.

От вони й надумали піти в ліс якраз перед Івановим днем. Батюшка якби для того, щоб відлякувати всяку нечисть, яка б мішала б їм у їхній затії. Правду кажучи, пригода ця не обіщала нічого хорошого, та й в селі про це ніхто тоді не знав, куди на ніч глядячи йдуть ці чоловіки.

В селі подейкували, що один парубок, сирота пас коні сільські, вигонив їх в нічне. Один раз застала його гроза в лісі, з кіньми і він остався в лісі ночувати, а це було перед Івановим днем. Подейкують, що цей парубок заснув, а квітка папороті розквітла і впала потім в чобіт. Але про це він нічого не знав.

Вранці взувся і як ні в чому не бувало, погнав коні до села. І все що він бувало не задумає, не забажає все йому явиться. Так і розбагатів. От ті двоє і собі надумали щастя спробувати, та й подалися до лісу.

Старі люди кажуть, що батюшку знайшли мертвим недалеко від села. А той другий зостався живим, але стратив розум і нічого сказати про ту нічну пригоду не міг.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

6. Цвіт папороті. Записано в Раштівці Старокостянтинівського району від Звади Степана Гнатовича (1912) 2008 року.

Цвіт папороті
Демонологічна розповідь Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Якось чоловіки робили в лісі, потім повечеряли та й розійшлися. А один заснув у лісі під кущем папороті. Це було якраз у ніч на Івана Купала. От той чоловік прокинувся серед ночі та й згадав, що ниньки така ніч. «Дай, — думає, — пошукаю папороті». Він дивиться, а то цвіте коло нього квітка голубим цвітом, аж блищить, як місяць. Чоловік зрадів, підійшов і зірвав ту квітку. Як тільки він її вирвав, як в лісі здійнявся страшний вітер. Свистить, реве, дерева валяться, якісь гілля, корені — все летить на нього.

Тоді чоловік давай тікати. А буря така, що не дає йому йти, все під ноги валить. От чує він раптом, що ззаду зчинився страшний крик, тріск і вогонь. Видалось йому, що то його хата горить. Люди позбігалися і кричать. Але чоловік чув од старших людей, що не можна оглядатись назад, що б там не було. От він не оглянувся, а пішов далі. От чує він, що його мати померла і всі за нею голосять. Знову він не оглянувся, а побіг. Коли це чує, а то його дочка плаче та промовляє:

— Ой, тату! Рятуйте!

І здалося йому, що якісь розбійники поклали її на стіл і живу на шматки ріжуть. А вона кричить, а ніхто врятувати не може. Тут чоловік не витерпів і оглянувся.

Як тільки він оглянувся, то все щезло. Не стало ні бурі, ні крику, зробилося тихо і темно. Побачив він, що стоїть на тому самому місці, де й заснув, і квітки в руках нема. Дядько його здогадався, що його чорти вкрали. Забрали вони від нього розум і дядько скоро помер.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

14. Цвіт папороті. Записала Євтухова Анастасія від Євтухової Ганни Василівни (1935) в с Вільні Хутори Верхньодніпровського району 2005 року.