Черешні
Народне оповідання Покуття
Прийшов я до сусіда грати в шахи. А сусід мені каже:
— Дивися, хто до мене йде. Оцей леґінь хоче в мене черешень. Я не маю нарваних. Якщо він сам полізе рвати, то обнесе мені всю черешню, бо видко по фігурі, що їдець з него добрий. Я говорю до него:
— А вага у вас є? Він каже:
— Є.
— То давайте його зважим. А тоді най лізе на черешню. Бо він добре нарядився. Іде з путенькою.
А в него така дитяча путенька, що на ній медведики намальовані.
— Ну але як його зважити? Він сам не вагу не піде.
А вага була якраз надворі. І ми починаємо важитись, щоб заохотити і його на вагу. Підійшов той леґінь, поздоровкався з нами і каже:
— Що, важитеся?
— Так. А скільки ти маєш ваги? — ми його запитали.
— Сто шістнадцять, — сказав він.
— Не може бути!
І так ми його заманили на вагу. І справді було в ньому сто шістнадцять кілограмів. Сусід сказав мені тихенько:
— Як добре. Сам пішов на вагу.
І той поліз на черешню. Ми граємо і граємо в шахи, а наш Нестор рве черешні. Та більше їх їсть, як у відерце кладе. У хазяїна гра в шахи не йде. (Бо він скупенький). Дивиться він то вгору, то вниз. А на землі вже кісток від черешень повно. Та все сиплються й сиплються згори кістки. Сусід приговорює:
— Черешні ще зеленкуваті. Дивись, щоб тобі не пошкодили. Нарешті Нестор зліз. Черешня була вже майже зовсім обірвана.
І питає Нестор:
— Почому черешні?
— По п’ятдесять копійок.
Нестор кладе свою путеньку з черешнями на вагу. Є три кілограми. Він хоче вже платити гроші. Хазяїн не видержує і лапає його за спину. Каже мені:
— Степане, тримай. Ми зараз його зважим. Най він не тицькає мені пару копійок. Буду видіти, що він наїв.
Ніяк не хотів іти на вагу Нестор. Нам насилу вдалося його зважити — на вазі було сто дев’ятнадцять кілограмів.
— То ти з’їв три кілограми черешень, а кістки на землі? Я ж черешні продаю з кістками. То вже виходить шість кілограмів, без тих, що в путеньці. Забирай свої гроші і гони, би я тебе не видів. Маєш щастя, що я тобі вуйко. Іди, аби собі за ті гроші купив, най не кажу що.