Чорний кіт
Демонологічна розповідь Кіровоградщини
Було це ще на початку війни. Я був дванадцятирічним хлопчиком. Всіх чоловіків забрали на фронт. У колгоспі працювали старі діди і баби. Хлопчики теж допомагали господарювати. Я працював на конях. І ось одного разу мене «відкомандирували» везти чоловіків до військкомату в Петрове.
Відвіз я тих призовників і повертаюся назад. В Четвертому Десятку в мене поламалась підвода. Я її відчепив, сів на коня і поїхав.
Тільки-но я спустився до балки, що тепер Парасчиною називають, мої коні стали дибки, схарапудилися. «Що ж трапилось?» — думаю.
Піднімаю голову, аж переді мною стоїть здоровий чорний кіт, а з рота в нього клубками вилітає пара та ще й з іскрами. Перелякався я насмерть. Аж ось коні рвучко повернули назад і понеслися по дорозі. Я дочекався, поки розвиднилось, тоді вже без пригод доїхав додому.