Чорт
Демонологічна розповідь Гуцульщини
Один чоловік, якого звали Григір, купив у Сиготі чорта. Та й прийшов додому, та й женився на дуже багатій дівці, але не дуже розумній. Та й мав з нею німого сина. Жінка йому померла, а сина він післав з людьми на роботу в ліс, і там його бук убив (батько підмовив, щоб убили, аби не лишився синови ґрунт, мамин спадок). Уженився він другий раз, мав з другою жінкою троє дітей. Та й ті діти були дурні.
Кожного року на Святий вечір він пік кукуц і подавав дідькови на під їсти. Той кукуц мав бути несолоний. А як був град, то Григір перевертав на собі сорочку, виходив з тим кукуцом і відвертав бурю. Казав при цьому: «Тпру, стій, чорнокнижнику!»
І подавав він чортови на під несолону кулешу. А раз, як він поїхав на базар, сказав доньці зварити кулешу, а вона взяла та посолила. А чорт відти банячком у ню. Та й усе поскидав з поду. Та й увійшов до хати, а там було присилене теля. Та й чорт мучив, мордував то теля.
Як той Григір помер, то хату розібрали, а ґаночок лишили, і чорт там сидів. А як розбили той ґаночок, то дідько пішов у яблінку.
А мій вуйко тримав того Григіра внуку. Ішов він одного разу попри ту яблінку. Перший раз показався йому сусідський хлопець, що курив дзиґар. Вуйко каже: — Николо, зажди.
А той хлопець пропав. І перед вуйком лиш полотно простелилося. Довге таке. І зразу пропало й те полотно. А вуйкови волосся на голові догори піднялося.
Як ту яблінку викорчували, то люди боялися її брати. А вуйко взяв. Казали люди, що як він кине в піч з тої яблінки послідне поліно, то чорт комин завалить. Але вуйко спалив яблінку повністю, та чорт комин не завалив.