Українські народні казки

Шевченко на Хропалевому хуторі

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Гарний Хропалів хутір у будь-яку пору року. Та чи не найкращий він навесні і влітку, коли все буяє у яскравій зелені, пахтить різнотрав’ям, дихає прохолодою ставків, оточених лісами.

Тут, недалеко від колодязя-журавля, у низовині біля ставків, за радянських часів (тепер ті ставки не то приватизовано, не то орендовано) любило відпочивати мліївське школярство. Умліває каша у казанку, охочі хлюпаються у ставковій прохолоді. Пахощі каші збирають дітлахів до гурту. Дивись надійде хтось із хуторян, людей літніх, статечних. Усі смакують кашею та згадують минувшину. Кожен щось та знає, щось чув й охоче докладає до загальної картини.

— А чи ж таки правда, дядьку, — вихоплюється хтось із хлопчаків, що ген під отим дубом відпочивав сам Шевченко?

— То ж під яким саме? — перепитує не поспіхом селянин, мружачись проти сонця, — дубів тут вистачає. Є й ті, що Шевченко їх міг бачити. Моя ж бабця розказували, що у Хропалів була альтанка — нечуване диво за кріпаччини на селі. У прехорошому саду стояла і милувався нею всяк, хто потрапляв на хутір. Оповідали, що там любив посидіти і Шевченко. Нібито і писав щось і малював.

Жвава русявокоса Маринка, що ось укладала зелені пагони папороті до ромашкового букета, раптом запитує:

— Цікаво, хто знає, а що ж далі з титарівними?

Усі присутні знають, що Олексій Іванович, управитель заводу “Рафінадний цукор братів Яхненків і Симиренка” Наталію, на час приїзду в Мліїв Тараса Григоровича Шевченка (1859 рік) з яким Хропаль заприятелював ще від знайомства в Миргороді в 1859 році, овдовівши виховував двох малолітніх доньок; старшій з дівчаток , Катерині виповнилося 6 років. Це її Шевченко називав Титарівною, їй присвятив вірш “Титарівна — Немирівна”, написаний у 1860 році в Петербурзі.

Дядько Іван теж, виявляється про Хропалів знає немало.

— Титарівни, бо батько їх був ще й титарем церкви на Платоновому хуторі, значить старостою. Як дочки підросли, віддав їх у науку, вчилися десь... От не згадаю, одні кажуть в Києві, другі — в Одесі. Приїдуть, розказують, було на канікули з станції кіньми панії паніями. Десь у Києві і досі живе їх рід.

Допитлива Маринка й далі добивається:

— Кажуть, Шевченко тут вірші читав. То ж, мабуть, не Хропалівням малим.

— А кому ж ?

— До Хропаля вечорами з заводу приходили його товариші. Не робітники, а ті, що вчилися, грамотні були, знали багато. Уважали значить, Шевченка, любили його послухать. Він же не тільки вірші їм читав, а кажуть анекдоти не раз розказував. Реготу було на весь хутір. А ще кажуть, не раз до Хропалів цікаві пани заходили на якусь картину подивитися, що її Шевченко подарував.

— “Приятелі” та картина називається, — виказує Маринка свою обізнаність.

— Не знаю, що то за картина, — каже дядько Іван. — Хропалі ж нею дуже пишалися. Кажуть Хропаль добре ставився до селян, що в саду його працювали і в господарстві. Хоч і пан, а селян не зобиджав, платив гарно.

Порожніє казанок, притихає дітвора з ложками в руках, за дядьком вдивляється в гущавину, чи не вигулькне десь колишній власник хутора Хропаль зі своїм знаменитим гостем.

— Заговорився я з вами, — каже дядько Іван, беручись за свій велосипед, — а мені ще треба мішечок кропиви нашукати. Десь бачив тут цілі зарослі, — подався десь між зелених дерев.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

4. Шевченко на Хропалевому хуторі. Записано в Млієві Городищенського району від Ярової Надії Іванівни 2008 року.