Ще один спогад про Стефаника
Народне оповідання Покуття
Стефаникова неня була з нашого села. Десь у двадцять п’ятім році було тут весілля. Стефаник приїхав кіньми. Назустріч йому заграла музика. А він показав рукою, що не треба грати. Кинув їм у скрипки, в цимбали гроші, сів за стіл, обдарував молоду. Але більше, як годину, не був. Шанував родину і все до родини на весілля приходив, але більше, як годину або дві, на весіллю не був.