Як було пороблено корові
Демонологічна розповідь Чернігівщини
Розтелилася в нас корова. Теля забрали в хату, а я пішла, щоб її подоїти. Дак до неї підійти не можна, б’ється так, що не підступитися. Тоді ми давай до ворожки. А в Колесниках була така, що ворожила коровам. Мій дід був сторожем на фермі та й привіз ввечері ту бабу-ворожку.
Вона товста була і тільки встала з саней та й каже:
— Ану, виводьте свою корову!
Я залигала, а вона б’ється ногами, доїти не дається. А ворожка дивиться та й каже:
— Та їй ще пороблено було, як теляти не було.
Позбирала вона сіна в сараї, поклала в гладишку. А тоді закип’ятила води та й залила те сіно. І вчить нас:
— Оце щоб сьогодні нікому нічого не давали з хати, навіть рідній мамі, бо все піде прахом.
Пішла вона, а мені треба було чогось побігти до сусідки. От я й наказала чоловікові, щоб нікому нічого не давав.
Приходжу додому, питаю чи приходив хто.
— Так, — отвічає чоловік, — приходив Петро (це наш сусід).
— Чого приходив?
— Закурить.
— І ти дав?
— Дав.
Так нічого й не допомогло нашій корові.
А ще пам’ятаю, в сусідів була корова, спокійна така. І теж почала рогами й ногами бити. Чоловік той, хазяїн, не вірив у ворожки, тож жінка сама пішла до своїх сестер і розказала про біду. А ті їй порадили піти в Колесники.
— А що буде, як чоловік узнає?- питає вона.
— Не узнає.
Дали їй хлібину, бо треба було там з хліба починати. Пішла вона. А ворожка, навіть не бачачи корови, сказала, що їй пороблено було ще, як теляти не було.
— Поробила тобі жінка, — каже ворожка, — вона з матір’ю живе та клята така. Зараз вона обов’язково прийде щось просити. Не давай їй навіть
соломинку.
От прийшла жінка додому. Чоловік поліз на стайню сіна скидати, а жінка ішла до корови. Дивиться, йде та, що поробила та прямо до них.
— Чи нема у вас трохи клею? — питає. — Мені б чуні заклеїти.
— Ні, нема, — отвічає та.
— Та хоч трішечки.
Нічого їй не дали. Пішла жінка доїти корову, а та стоїть, як укопана.