Як бідний багачем став

Народне оповідання Покуття

Одному багачеви треба було наймита. Хтось ’му підказав, що в селі є один парубок, і він би був добрим наймитом. Здибав той його та й каже: — Чи пішов би ти до мене служити? А парубок відповідає:

— Можу й сьогодні йти до вас.

Привів його той багач до себе. Парубок подивився на його багатство та й каже:

— Буду у вас служити.

А господар нагодував його та й повів усюди помежи худобу, а тоді в поле поїхали. І знову спитав у него господар:

— То будеш у мене служити чи не будеш? І знов парубок йому відповів:

— Буду.

— Скільки ти схочеш у мене за рік? — спитав господар. А наймит йому й каже:

— Я побуду у вас тиждень і тоді вам скажу. А ви в той тиждень будете видіти, як я роблю і чи сподобається вам.

Увечері вони повечеряли й полягали спати, а досвіта наймит устав і пішов до роботи. Трохи раніше встав, ніж господарі. Пішов до стайні, засвітив лямпу. Худоби й коней було багато. Він, насамперед, вичистив з-під худоби. Тоді обчистив саму худобу й помив її. Узяв згребло і щітку і гарно обчесав коней і худобу. Тоді дав усім їсти. Викидав зі стайні гній і настелив свіжою соломою.

Ґаздиня пішла доїти, подивилася, а там все в порядку. Навіть дійки не треба було мити, бо вони були вже обмиті. Подоїла, пішла з молоком до хати і сказала до свого чоловіка:

— В нас такого чемного наймита ще не було.

Ґазда пішов перевірив і подумав: «Се буде добрий наймит». А парубок сказав йому:

— Мені у вас добре. Що платили другому наймитови, то платіть і мені.

Господар погодився з тим.

Спочатку парубок став пастухом, і все добре худобу напасав: раніше від усіх гнав у поле і допізна пас. Потому повертав до води поїти. А там було багато прачок. І вони все подивлялися на його роботу. І все говорили одна до другої:

— Оце добрий наймит, що так худобу напас і так її гарно поїть. Він так ту худобу беріг, наче то його власна. Худоба була дуже повільна, бо він добре її попасав і акуратно коло неї ходив. Ґазда поважав наймита, та як би то його син, і він у него довго служив.

Ґазда добре йому платив. А вбрання, що в ньому наймит ходив, було в дарунок від ґазди.

І захотів він, той наймит, женитися. Була у тім селі вдовиця. Мала вона доньку і три гектари землі. Прийшов той парубок до мого діда та й каже:

— Федю, може би ви пішли зо мною у старости до тої вдовиці? Посилає він діда, аби запитав, чи прийме вона його за чоловіка. Той пішов і запитав удовицю:

— Говорив мені Штефан, що хоче з тобою женитися. Чи приймеш ти його?

Вона питає:

— А де ж той Штефан?

— У мене.

— То скажи Дому, щоби приходив сватати. Дід прийшов та й каже:

— Казала удовиця, що піде за тебе. Ходімо. А він говорить:

— Я не готовий. Я не стрижений, я не вбраний.

— Я тебе підстрижу, підголю й підемо.

Заким вони прибралися, то там уже були й пироги, й горівка — все було у тої вдовиці. Вона приймила його за ґазду, віддалася за него, і зачав він ґаздувати. Вона мала поле, а він ще прикупив за гроші, що заробив. А дівчина тої вдовиці віддалася і ще привела на той ґрунт десять моргів поля.

Поґаздував він три роки, добре доробився. А потім у тім селі збанкрутував пан і продав усе своє поле. Штефан купив собі ще десять моргів поля та десять лісу. Частину того лісу вирубав і сильно побудувався. І були в него наймити, і машина, і кірат. Став він у селі радним. Лікував людям худобу, пускав кров, примовляв.

Стали йому люди заздрити, що він з наймита став багачем. Говорили, що в него є дідько і йому помагає. Він мав наймита і казав йому:

— Ти роби цілий день, а ввечері аби ти лягав разом зо мною спати. Бо й я був наймитом і спав, а не ходив на парубоцтво вночі. Ми будемо вдень робити, а ввечері січку різати. Заким ми вріжем січки, то ґаздиня вечерю зготує.

А наймит йому говорить:

— Я буду цілий день робити, ввечері вам поможу січку різати, а потому буду йти в парубки, на вечорниці. Я зі всім погоджуюся, але таки на вечорниці піду.

Ґазда каже:

— Я тобі не бороню іти на вечорниці. Але як будеш іти з вечорниць, аби не стукав: «Отвори, ґаздо, бо я йду з вечорниць!» Я натомився і хочу відпочивати, а ти будеш мене будити серед ночі. Як не хочеш спати коло хати, спи в листі коло коней. Візьми собі туди подушку і все, що треба.

Наймит з цим погодився.

Були такі часи, не завше, але були, що треба було довше поробити вночі, а наймит пішов парубочити. Ґазда не примушував його робити ще й другу зміну, після вечері. Бувало так, що наймит пішов у парубки, а він уставав і йшов у стодолу до праці. Сам. Бувало, що сам млинкував і сам підсівав зерно на посів. Було пізно, і люди чули, що там уночі шур-гур, і казали, що там нечиста сила. Як він там млинкував, то гуділо, а як коні тягли ланцом по жолобах, то гриміло. І люди дуже боялися. Хлопці йшли з вечорниць і все казали, що то нечиста сила.

А молодий сусід пішов перевірив і побачив, що ніякої нечистої сили нема. Прийшов і дивиться через пліт у дірку. А він якраз скінчив роботу. Місяць світить, а він став на коліна і говорить «Отче наш». Той сусід був я. Це все при мені робилося.

А наші виступають і кажуть по телевізорі: «Ніхто робити не хоче». А хто цьому винен? Це радянська влада винна, бо забрала в людей поле, і люди відвикли від того. Ця історія для теперішньої перебудови підходить. Бо тепер ніхто не хоче робити, а лиш одне дуренство і обманство.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Копачинці, Городенківського району, Івано-Франківської області
25 грудня 1989 року
Оповідач: від П. Я. Дутки (1910)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.