Як дід на вовкові їздив

Народне оповідання Кіровоградщини

Колись давно люди гарно хазяйнували, держали корови, свині, коні, вівці. Вовки, бувало, закрадалися, щоб овечку схватити. Одного вечора дід Лаврентій попорався та й каже:

— Піду я до Гната, посидю трохи, договорюсь, може, кожуха пошиє. А ти пряди, поки я прийду.

Баба Хівря пряла, пряла, уже повну цівку напряла, а діда Лаврентія нема. Коли чує, гуп-гуп. Баба лягла на піл, закуталася, вгрілася та й задрімала. Коли це щось як заторохтить у двері. А то дід без шапки, без рукавиць, розхристаний.

— Ой, бабо, — каже, — я на вовкові катався. Іду від Гната, коли чую, коло кошари щось гребеться. Я тихенько підійшов, а ніч місячна, добре видно, що то вовк. Не вспів нічого я в руки схватити, як вовк мені під ноги рванувся. А я так і впав на нього та за шерсть держуся. Вовк біжить, а я на ньому. Якось помалу зсунувся я з того вовка та насилу придибав.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

10. Як дід на вовкові катався. Записала від Лисенко Ганни Макарівни (1937) в с. Капітанівка Новомиргородського району Білокрис Валентина.