Українські народні казки

Як дід на вовкові їздив

Народне оповідання Кіровоградщини

Колись давно люди гарно хазяйнували, держали корови, свині, коні, вівці. Вовки, бувало, закрадалися, щоб овечку схватити. Одного вечора дід Лаврентій попорався та й каже:

— Піду я до Гната, посидю трохи, договорюсь, може, кожуха пошиє. А ти пряди, поки я прийду.

Баба Хівря пряла, пряла, уже повну цівку напряла, а діда Лаврентія нема. Коли чує, гуп-гуп. Баба лягла на піл, закуталася, вгрілася та й задрімала. Коли це щось як заторохтить у двері. А то дід без шапки, без рукавиць, розхристаний.

— Ой, бабо, — каже, — я на вовкові катався. Іду від Гната, коли чую, коло кошари щось гребеться. Я тихенько підійшов, а ніч місячна, добре видно, що то вовк. Не вспів нічого я в руки схватити, як вовк мені під ноги рванувся. А я так і впав на нього та за шерсть держуся. Вовк біжить, а я на ньому. Якось помалу зсунувся я з того вовка та насилу придибав.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

10. Як дід на вовкові катався. Записала від Лисенко Ганни Макарівни (1937) в с. Капітанівка Новомиргородського району Білокрис Валентина.