Українські народні казки

Як закінчилася панщина
Народне оповідання Буковини

Це мені розказував мій батько, а батькови розказував його батько. Панщина закінчилася 1862 року, а до тих пір люди працювали так, як зараз у колгоспі: дуже пани знущалися над народом. Почув цар, що в Бессарабії пани дуже знущаються над людьми. Перебрався на старця і пішов по селах Бессарабії. Цар іде, а мужики молотять на току. Вийшов пан, взяв солому в руку та й каже циганови-ватагу:

— Ану, покажи їм, як молотити.

А ті ватаги б’ють людей — той звідки, а той звідти. Цар надійшов, подивився на то і сказав:

— Жизнь свою положу, а мужиків освободю.

Бо то колись так було: як забачить людина пана, то йде з десять метрів наперед него на колінах і скидає шапку.

А мій дід у ті часи пішов у Молдавію, в село Глину, і там робив панщину. Там і оженився. Їдного вечора йде він з роботи, а писар з канцелярії стукає йому в вікно й каже:

— Павло, зайдеш завтра до мене в канцелярію. Каже дід жінці:

— Ірино, щось мене кличе пан до себе в канцелярію.

— Може, щось виробив та й будуть тебе катувати?

Встає він рано і йде до писаря в канцелярію. Ще у сінях знімає шапку і паде на коліна, а писар йому каже:

— Не падай на коліна і не скидай шапку. Панщина закінчилася, вже панщини нема.

— Ви мене на сміх берете чи що? А писар йому тоді й каже:

— Йди у свій край, туди, де ти родився, бо тут нічого не получиш. Приходить він до жінки та й каже:

— Ідемо в мій край.

— А що я буду робити, як я молдаванка, а там — рускі. Але пішла з ним, навчилася, та так і жили.

Приїхав він у Ленківці і зайшов до свого вуйка, бо родичів уже не мав. Посидів там тиждень. У них була маленька дитина, і вуйко не хотів їх у себе тримати. Тоді пішов він до свого пана, щоб дав йому наділ і матеріалу на хату. Пан наділив йому землю, дав коні, і поклав дід хату.

А того царя потім-таки вбили.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Ленківці, Кельменецького району, Чернівецької області
10 серпня 1983 року
Оповідач: від Антоніни Гаврилівни Задорожної (1918 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.