Українські народні казки

Як ми вчилися господарювати

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

То були, мабуть, останні жнива перед колективізацією. Наша нива в степу була далеко, кілометрів за вісім-десять. Поїхали ми за снопами: сусідський парубок Гриша, а з ним і ми своєю гарбою. Мені було сім років, а братику Івану — одинадцять.

— Їдьте з Григорієм, вчіться хазяйнувати»,— благословив батько.

То була радість!

Але тільки наклали вози снопів, як уперіщив дощ. Степовий шлях швидко розкис. Колесо попало в якусь вибоїну, шина злетіла, воно стало виробляти вісімки.

Гриша дещо поправив колесо, надів шину, але, щоб укріпити її, забрав у нас ремінці, якими були підперезані штанці. А ще, щоб снопи не сунулися в один бік, наказав підтримувати їх вилами, ідучи поруч воза. Отож, ми і чвалали мокрі, однією рукою штанці підтримуєш, а другою вила, щоб снопи не розгубилися...

Гриша пропустив нас вперед і з висоти своєї гарби спостерігає та гукає:

— Тримайте, хлопці, я вас навчу, як треба господарювати...

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

47. Як ми вчилися господарювати. Записано у Вереміївці Чорнобаївського району від Горбунко Параски Михайлівни (1919).