Українські народні казки

Як на ніч приймати

Народне оповідання Гуцульщини

Оден чоловік поїхав у гужтруд * і повернув на ніч до ґазди, а той ґазда в хату не пустив. І ні коням не дав нічого їсти, ні йому. Був сильний мороз, а той каже:

— Спи надворі.

І нагнав його з подвір’я. А чоловік просився і сказав, що з подвір’я не піде.

Бо вовки ходять. Та й на подвір’ю ночував. Але не спав він на санях, а бігав цілу ніч, бо замерзав, коні вкривав і годував. І досвіта поїхав.

Через рік те саме. Мороз, і в таку саму пору приходить, той, що не приймав на ніч, до него, до того, що на подвір’ї ночував. Ґазди не було дома. А жінка прийняла, пускає в стайню коні, їсти їм дає. А чоловік іде до хати грітися, та й має вже тут ночувати.

Приходить ґазда додому, а жінка:

— Я приймила на ніч чоловіка з кіньми, бо замерзав.

— Та добре, най буде.

Входить у хату — межи вікнами сидить чоловік, той самий, котрий його нагнав з хати. Та й прийшов він тепер до него. Та й напудився той, нічого до ґазди не говорить, бо ж потрапив до того чоловіка, що його виганяв з хати. А ґазда каже до жінки:

— Ти давала коням їсти?

— Та давала.

— Понеси відро вівса і дай коням води. І вари їсти.

Жінка обійшла коні, варить їсти. А той сидить межи вікнами і нічого ні до кого не говорить. Жінка зварила їсти, поклала їду на стіл. Каже чоловік:

— Неси півлітру горівки.

Внесла вона півлітру горівки, сідають вони їсти. Каже хазяїн:

— Йдіть, ґаздо, будете вечеряти.

— Дякова́ть, я не голоден.

— Пий, бо я даю тобі.

Він далі не хоче. А хазяїн його позауш.

— Пий горівку, я тобі сказав!

Той уже випив. Та й випив другу, випили й по третій.

— Отак, — каже, — видиш, як ґазди роблять? Ти мене нагнав, мої коні не приймив, навіть не пустив мене нагрітись. А ти в мене будеш спати на дивані, а коні в стайні — я дав тобі все.

І тоді той зачав проситися, перепрошувати цего чоловіка. Став просити, аби йому вже нічого не казав.

— Я, — каже, — нічого не кажу, але би ти другий раз знав, як на ніч приймати. Як я тебе прийняв, так і ти маєш приймати людей на ніч. Отак.

Походження та примітки

* Гужтру́д — примусова безоплатна праця, коли селян під страхом тюремного ув’язнення більшовицькі власті виганяли рубати і возити своїми кіньми карпатський ліс.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Вербовець, Косівського району, Івано-Франківської області
19 листопада 2003 року
Оповідач: Мазин Марія Ільківна (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.