Українські народні казки

Як нестерівський чумак Федір Кравчук став багатим

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Дорога йшла на підйом і незабаром вийшла на узлісся. Коли хвіст валки виповз із лісу, Федір швидко проїхав вперед. Через декілька верст знаходилася корчма, де він вирішив поїсти, випити холодного квасу і набрати в куманець свіжої води. За звичаєм він нагнувся з брички і зірвав гілку полину. Якесь недобре передчуття не покидало його. Він швидше погнав коня. Але швидка їзда не освіжила його, а навпаки. З кожним кроком коня на душі було не спокійно. Він хотів вернутися назад до валки, але раптом зліва почувся легенький шелест, який все збільшувався.

Несподівано за стовбурами дерев зачорніла постать вершника. Він виїхав із лісу і перегородив Федору дорогу. З придорожніх кущів вибіг собака. Федір ще не усвідомлював, що трапилося. Деякий час він милувався собакою та вершником, який був гарно одягнений. Незнайомець був молодим чоловіком років тридцяти п’яти. На його лиці був великий шрам. Побачивши, що вершник не збирається звільняти йому шлях, Федір запідозрив щось недобре, чомусь засунув за пояс стебло полину і приготувався до найгіршого.

— Віддай гроші або я подеру твоє красиве обличчя, — процідив крізь зуби

незнайомець і вихопив із-за поясу кинджал, лезо якого виблискувало на сонці.

Грошей віддавати не можна, не йому вони належали, а валці. Чумаки йому не простять, що він один від’їхав далеко від валки. У голові Федір продумував шляхи виходу із ситуації, що склалася. Ноги і руки налились свинцем. Ними було важко рухати. У Федора стався стрес, але він швидко закінчився. Валка була далеко, тому допомоги чекати не було звідки. Саме стрес змушував його вижити. Відчувши смертельну небезпеку, він швидко подолав слабкість і тут же відчув, як його тіло наливається силою. Федір готовий був кинутись на бандита.

Але необхідно було зберегти спокій, не переграти і не спровокувати бандита на велику агресивність. У нього була зброя, з ним був великий собака. У Федора ніякої зброї не було, тому потрібно було виграти час і зіграти роль простачка, але не показати, що злякався.

Вибраний Федором шлях дій був правильним. Спокій і впевненість його викликали у нападника деяку розсіяність, хоча агресивність не зменшилась. Він нападав на Федора, але той спокійно викручувався. Бандита це бентежило. Лице його наливалось темною кров’ю. Він став діяти швидко. Смерть падала на Федора, як лавина, скинута з гори. Але тут заграла його горда натура і підняла чоловічій дух до подвигу, до ризику.

Федір, вибравши момент, зіскочив з брички і, скільки було сили, всім своїм тілом вдарив коня в живіт. Удар був настільки сильним, що кінь бандита не вдержався на ногах і став падати на бік. Вершник, не чекаючи цього, втратив рівновагу і, як пір’їна, вилетів із сідла. Впав на землю лицем донизу. На нього впав його кінь, який через хвилину піднявся на ноги і побіг вздовж узлісся.

Федір ждав, коли підніметься його ворог, і приготувався до нападу, але

вершник не піднімався і не рухався. Це було дуже дивним, бо він нічого такого не зробив, щоб позбавити його життя. Може, придушив кінь? Федір підійшов до бандита і побачив у траві калюжу крові. Перевернувши його він помітив, що у його грудях стримів кинджал. Засмутившись, Федір залишив вершника, його коня і речі та й пішов вперед. Собака побіг за ним. Від розпачу ще більше хотілося пити, але в куманці не було води.

Через деякий час він заїхав у двір, обсаджений великими дубами, кленами, грушами, яблунями, черешнями й акаціями. У холодку була розташована корчма, хліви, конюшні. Посеред двору стояв скрипучий журавель біля криниці і довгі, зроблені з великих вербових колод, жолоби, де напували коней, волів. Тут же, в холодку, під грушею стояв дерев’яний нефарбований стіл, за яким чумаки обідали, запиваючи водою з криниці. Ті, хто хотів випити пива, вина, горілки чи з’їсти гарячу страву, заходили в корчму, де було прохолодно і затишно. Їх обслуговував корчмар.

Прив’язавши коня, Федір поспішив зайти в корчму. Там знаходилось декілька відвідувачів. Федір сів за стіл і наказав подати йому квасу та щось поїсти. Відвідувачі почали про щось перешіптуватись, подивляючись то на Федора, то на собаку, яка вбігла до корчми. Через деякий час один із відвідувачів наважився підійти до Федора і подякував йому за убивство бандита. Федір здивувався, що чоловіки так швидко дізналися про те, що знав він лише один.

Слова Федора заставили співрозмовника засумніватися в своїх підозрах і він вибачився перед ним. Федір розрахувався із корчмарем, вийшов із корчми, набрав у куманець свіжої води і, відв’язавши коня, сів у бричку. Відправився на те місце, де залишив бандита і його коня. Коли Федір приїхав на те місце, кінь бандита насторожив вуха, глянув на нього своїми великими, сумними очима, витягнув морду. Федір не мав жодного наміру спіймати його, а тільки повторяв:

— Вороний. Вороний!

Тут сталося чудо. Кінь, прислухаючись до незнайомця, став помалу підходити до Федора. Здається, він почав розуміти незнайому людину, відчув, що цей чоловік відноситься до нього, як до живої істоти. Оцінивши впевнену осанку незнайомця кінь почав миритися з думкою, що у нього є новий господар. Почувши ласку в його голосі, ніжно схопив зубами руку Федора.

Федір, розсміявшись, лагідно вдарив пальцями коня по морді і прив’язав його до брички. Обшукавши кишені убитого і сумки біля сідла його коня, він справді знайшов там багато грошей, золота, срібла і зброї. Так і став за одну хвилину дуже багатою людиною.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

17. Як Нестерівський чумак Федір Кравчук став багатим. Записано в Нестерівці Маньківського району від Кравчука Івана Кириловича (1943 року народження) 2008 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.