☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Як пропало більмо
Народне оповідання Покуття

Коли мені було 15 років, у мене на очах з’явилося більмо. І я нічого не виділа. І возили мене по лікарях і в Коломию, і в Отинію, і в Станіслав — ніхто не вилікував. А в сусіди було весілля, і до нас прийшли до хати пити складану горівку. Хлопи склали гроші та й купили. Та й мені давали пити. А я сказала: «Я пити не буду». Вони пішли з хати, а я пішла до шафки, помацала, знайшла горівку, понюхала — горівка. Думаю: «Не п’ю горівки, то мої очі будуть пити». Думала випалити собі очі, щоб умерти. Залляла-м очі горівкою, та й легонько мені стало на очах. Як пером хто по очах втяв. Я розілляла горівку по бомбетлю, а мама прийшла та й питається: — Хто налляв на бомбетль води? А я кажу:

— Я не знаю, хто.

Мама пішли з хати на весілля, а я далі лежу. І знов залляла собі очі горівкою. І потому ще щоднини штири рази залляла-м. І стала-м видіти, горівка з’їла більма.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Олещин, Тлумацького району, Івано-Франківської області 16 липня 1992 року Від О. С. Стельмащук (1906)